Андрій Іванович Дигдалович народився 3 червня 1973 року в селі Сокільники Пустомитівського району Львівської області. Мав молодшу сестру Олену. Діти рано залишилися без батька. Їх виховувала мати – Лідія Костянтинівна. Її батько, Костянтин Яримович, був священником греко-католицької церкви і в часи гоніння вірян підпільно правив службу в місцевих селах. Рідний брат бабусі, полковник УПА Іван Бутковський, був нагороджений "Золотим Хрестом бойової заслуги".
Наслідуючи рідних, Андрій з юнацьких років боровся з радянською системою. Наприкінці 80-х він, коли ще навчався у школі, придбав брошуру про Україну та роздав її однокласникам. Іншим разом на уроці малювання зобразив тризуб і сказав, що невдовзі цей символ стане державним гербом України. А ще хлопець знімав із місцевих державних будівель радянські прапори. У 1991 році Андрій організував у Сокільниках осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
Одразу після школи юнак одружився з коханою Наталею. Разом із дружиною виховували двох доньок – Андріяну та Анастасію. Тривалий час жили в місті Пустомити поблизу Львова. Андрій Дигдалович вів приватний бізнес, пов'язаний із пересувними атракціонами, облаштовував луна-парки, а згодом опанував будівельну справу.
Захоплювався футболом. Грав за сільську команду "Кар’єр".
У 2004 році Андрій Дигдалович брав активну участь у Помаранчевій революції, був координатором мобільних груп, які приїжджали з регіонів до Києва.
Участь у Революції Гідності. Після того як у ніч на 30 листопада 2013 року за наказом влади було побито людей на майдані Незалежності, Андрій Дигдалович приїхав до столиці. Хоч і не служив в Афганістані, його зарахували до 8-ї сотні Самооборони Майдану, яку ще називали Афганською.
У грудні 2013 року разом із побратимами Андрій Дигдалович стримував наступ "Беркуту" на Майдан. 20 січня 2014 року на вулиці Михайла Грушевського чоловік отримав поранення внаслідок пострілу з травматичної зброї й частково втратив зір. Певний час отримував допомогу від медиків Майдану, однак у лютому на кілька днів поїхав на лікування до Львова. На 20 лютого комендатурою Майдану було призначено церемонію нагородження, на якій Андрієві Дигдаловичу мали вручити відзнаку "За оборону Майдану".
Уранці 20 лютого, коли силовики залишили свої позиції й мітингувальники почали відтісняти їх від Майдану, Андрій Дигдалович почав підніматися вулицею Інститутською. Близько 09:20 частина спецпризначенців перебувала за барикадою неподалік від верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик". Відеохроніка зафіксувала останні хвилини життя Андрія Дигдаловича. Одягнений чоловік був у камуфляжний одяг, бронежилет, мав на собі металеву військову каску, будівельні окуляри та металевий щит у руках. Камера зафіксувала, як він завважив, що один із протестувальників, Ігор Дмитрів, падає після пострілу. Андрій Дигдалович наблизився до нього й покликав на допомогу. А о 09:22, коли чоловік випростався на повен зріст над пораненим, у нього влучила куля, яка навиліт пробила бронежилет. Кілька побратимів відтягли Андрія Дигдаловича від небезпечного місця вниз вулицею Інститутською. Але врятувати йому життя не вдалося.
Андрієві Дигдаловичу було 40 років.
Пошанування. Андрія Дигдаловича поховано у Львові на алеї героїв Личаківського цвинтаря. Під час прощання родині вручили відзнаку "За оборону Майдану" (посвідка № 5). За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрієві Дигдаловичу було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Андрія Дигдаловича викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. На його честь установлено знак на алеї пам’яті Героїв Небесної Сотні Львівщини у місті Ходорів Жидачівського району. Рішенням сесії Пустомитівської міської ради 8 липня 2014 року в Пустомитах названо вулицю на честь Андрія Дигдаловича, його обрано почесним громадянином міста (посмертно). 24 серпня 2014 року в селі Сокільниках на фасаді будівлі місцевої загальноосвітньої школи, в якій він навчався, було відкрито меморіальну дошку на знак пам’яті про нього. А 20 лютого 2015 року меморіальну дошку відкрили й на фасаді початкової школи, яку також свого часу відвідував Андрій Дигдалович.