Революція на граніті

Центральний майдан радянського Києва із 1977 року називався площею Жовтневої революції. Саме на ній розпочалася перша українська революція новітнього часу. Мало хто підозрював, що починалася остання зима СРСР.

Якщо порівнювати наші революції, співвідносити їхню тривалість і досягнення задекларованих цілей, найуспішнішою може виявитися саме Революція на граніті 1990 року. Звісно, важливо розуміти, що кожна історична доба має свій контекст. Тодішні вимоги студентства були повністю в ключі потужних демократичних віянь і вписувалися у процеси, запущені опозицією в інших союзних республіках. Імперативи студентської революції стали каталізатором розпаду СРСР. Натомість вихід українців на вулицю 2013 року докорінно змінив вектор державного курсу.

Хоч би що там було, за 16 днів жовтня 1990 року організований студентами протест домігся виконання висунутих його учасниками п’яти вимог. 17 жовтня Верховна Рада УРСР своєю постановою гарантувала:

• звільнення прем’єр-міністра УРСР Віталія Масола;
• проведення в Українській РСР нових виборів;
• проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за їхньої згоди;
• створення тимчасової комісії Верховної Ради УРСР із питання націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України;
• відкладення підписання нового союзного договору між республіками СРСР.

 

“Першого дня оголосили голодування 108 осіб, 80 з яких – львів’яни”, – пригадує Андрій Салюк, тодішній голова студентського братства Львівської політехніки. А вже 6 жовтня створена за дорученням Верховної Ради комісія прозвітувала, що голодують 158 осіб із 24 міст УРСР. Більшість у парламенті тоді становила комуністична “група 239”. На твердження, що в багатьох голодувальників підвищена температура, парламент відреагував зверхнім сміхом. 

“Уже після подій я бачив закриті документи КГБ СРСР про те, що на грудень готується масштабна політична акція. Органи все знали. І ми розуміли загрози. Якби не вдалося закріпитися на площі, ми мали й інші варіанти. Проте, на диво, спрацював план А. І взагалі всі українські революції мають спільне: не відбулись би без підтримки населення Києва”, – каже учасник голодування, теперішній дипломат Денис Автономов.

Із ним погоджується співачка й телеведуча Анжеліка Рудницька: “Ми на це не розраховувати й не сподівалися, але підтримки було більше, ніж могли уявити. Вона в дрібних моментах. Викладачка з філософії була в нас дуже сувора, її всі боялись. А на іспиті вона мені поставила “відмінно” й віддала заліковку зі словами: "Я вами пишаюся”.

Мітингувальники здобували щоразу більший авторитет, коли підтримку висловлювали відомі люди, такі як письменниця Ліна Костенко. Акторка Ніла Крюкова навіть приєдналася до голодування. А письменник Олесь Гончар на площі прилюдно спалив членський квиток Комуністичної партії Радянського Союзу.

“Майдан потопав у квітах. Я стільки квітів, ще й холодної осені, не бачив. Особливо дівчатам їх дарували”, – пригадує учасник голодування із Сум Віктор Рог. Про дієвість і наслідки протесту додає таке: “Ці події дуже налякали старших наших “дєятєлєй”, і вже на виборах до Верховної Ради 1994 року запровадили закон (був чинний лиш одного разу), відповідно до котрого заборонялося балотуватися громадянам, вік яких становив менш ніж 24 років. Це робилося, щоб відсікти активну молодь, що на цій хвилі показала себе. І тоді ні Медуниця, ні Рог, ні Доній, ні Тягнибок, ні багато інших людей не могли балотуватися”.

 

 

Матеріал написано на основі ексклюзивних розповідей учасників зазначених подій, а також матеріалів на сайтах ukrnationalism.org, istpravda.com.ua, uk.wikipedia.com.