10 березня 2026 року в Інформаційно-виставковому центрі Національного музею Революції Гідності до 212-тої річниці від дня народження Тараса Шевченка відбувся захід «Історично-мистецькі діалоги "Шевченко мобілізує"», присвячений ролі постаті Шевченка у формуванні української ідентичності та боротьбі за свободу.
Подія об’єднала історичну рефлексію, мистецькі виступи та міжнародну участь, які ще раз підкреслили, як образ Кобзаря понад 160 років залишається моральним орієнтиром для українського суспільства у переломні моменти історії. Ведучою вечора і кураторкою програми стала Анжеліка Рудницька — генеральна директорка ДАПКУ, волонтерка і співачка.
«Іноді здається, що про Тараса Шевченка ми знаємо усе. Але щоразу в моменти суспільних зламів і криз ми відкриваємо його поезію і постать по-новому. Кожне покоління знаходить у рядках Кобзаря енергію для творення. У цьому заході ми поєднали історичну та мистецьку складову, які однаково важливі для формування стійкості суспільства. І показали, як по-різному митці бачать і відчувають поезію Тараса Шевченка. В одному часі і просторі ми поєднали музику, яка став народною, академічне прочитання та модерне. Шевченко не лише мобілізує. Він єднає. А це саме те, чого дуже потребує Україна», — зазначила кураторка програми Анжеліка Рудницька
У межах заходу лекцію прочитала Катерина Романова, заступниця генерального директора з наукової роботи Музею Майдану. Вона простежила, як постать Шевченка надихала українців у різні епохи — від подій початку ХХ століття та періоду Української революції до національно-визвольної боротьби середини ХХ століття, руху опору 1960–1970-х років, подій Революція Гідності та нинішньої Війни за Незалежність України.
Шевченко був і залишається не лише поетом, а й кодом української ідентичності, який мобілізує суспільство до боротьби за свободу. Його образ з’являється в кожній переломній точці української історії — від перепоховання поета до Революції Гідності та сучасної війни.
Під час лекції було окреслено низку історичних сюжетів, які демонструють, як Шевченко ставав символом спротиву. Зокрема, ішлося про страх російської влади перед постаттю поета ще з ХІХ століття; про перепоховання Шевченка як одну з перших масових маніфестацій, де українці чітко заявили про свою ідентичність; про спроби радянської влади ідеологічно «переписати» образ поета.
Окрему увагу приділили постатям, чиї долі стали частиною цієї історії боротьби. Серед них — скульптор Михайло Гаврилко, який присвятив життя ідеї незалежності України та створенню пам’ятника Шевченкові; художник Осип Курилас, чию картину зі Шевченком серед Січових стрільців радянська влада змусила переробити; а також Олекса Гірник, який у 1978 році здійснив акт самоспалення на могилі Шевченка в Каневі як політичний маніфест проти радянського режиму.
Згадали і новітню історію — зокрема Героя Небесної Сотні Олександра Капіноса, чий шлях від громадського активізму та вшанування Шевченка в рідному селі привів до барикад Майдану.
Мистецьку частину програми відкрив голос Майдану — уривок із поеми «Кавказ» у виконанні Героя Небесної Сотні Сергія Нігояна з відеопроєкту «Наш Шевченко».
У програмі також прозвучали українські народні та повстанські пісні у виконанні фольклорного ансамблю «Кралиця» КНУКіМ під керівництвом Івана Синельникова, солістки Анастасії Сердюк. Заслужена артистка України Марія Кононова виконала музичні інтерпретації творів Шевченка — «Нащо мені чорні брови» (музика Дениса Бонковського) та «Садок вишневий коло хати» (музика Миколи Лисенка).
До події долучилися й українці за кордоном. У відеозверненнях звучав Шевченко данською мовою у виконанні перекладачки Ксенії Фітісової-Фрост (Копенгаген), а також виступи представників українських громад у США — викладачки української мови в UCLA (Університет Каліфорнії в Лос-Анджелесі) Ірини Василькової, та волонтерської ініціативи «Український дім» у Казахстані — вірш «Думка» прочитав юний Віктор Селіванов.
У мистецькій частині також виступили: радіоведучий і поет Роман Коляда з власним віршем про свідомий і підсвідомий вплив Шевченка на українців, актор театру і кіно, ветеран російсько-української війни Дмитро Лінартович прочитав його епохальні твори “Реве та стогне Дніпр широкий” і “Катерину”, а музиканти ініціативи «Культурні сили» Андрій Бармалій і Даниїл Зенкін вразили справжнім рейвом на вірші поета.
Завершилася подія спільним виконанням Державного Гімну України усіма присутніми.
Повний запис заходу за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=O8hSZDhW5Bw
Цікаві факти:
1. Страх Росії перед Шевченком — незмінний з XIX століття Напередодні 1914 року, готуючись до ювілею поета, російська влада звинувачувала українців у «сепаратизмі, проплаченому австро-угорцями і німцями». Ті самі шаблони — у ходу й сьогодні.
2. Перепоховання Шевченка — перша публічна маніфестація українськості Всупереч заборонам влади, перепоховання поета стали першою масштабною протестною акцією, де українці відкрито заявили про свою ідентичність.
3. Радянська влада не заборонила Шевченка — вона спотворила його образ Розуміючи, що заборонити поета неможливо, радянська система перетворила його на «борця за комунізм» — беземоційний шаблон, що вбивав будь-який живий інтерес до його постаті.
4. Михайло Гаврилко: скульптор, якому не дали звести пам'ятник Художник присвятив життя двом цілям — боротьбі за незалежність України і встановлення пам'ятнику Шевченку в Києві. Не встиг ні того, ні іншого: загинув від рук більшовиків близько 1920 року. Його трагедія — дзеркало епохи.
5. Осип Курилас: картина, яку змусили «замовчати» У 1918 році, натхненний проголошенням ЗУНР, художник написав Шевченка серед Січових стрільців. Після приходу радянської влади його змусили замалювати стрільців. Але один силует художник залишив — як тихий акт спротиву. У 1952 році, вже після смерті Куриласа, 164 його роботи були знищені за наказом влади.
6. Олекса Гірник: самоспалення на могилі Шевченка як політичний маніфест У січні 1978 року, напередодні 60-ї річниці IV Універсалу, колишній політв'язень прибув у Канів і спалив себе о 3-й ночі. Заздалегідь написав від руки близько тисячі листівок — друкарські машинки були на обліку КДБ. Радянська влада замовчала цей вчинок. Про нього дізналися лише після відновлення незалежності.
7. Олександр Капінос: від Шевченка — до барикад Майдану Фермер з Тернопільщини, який боровся за знесення радянських пам'ятників, встановив пам'ятник Шевченку в рідному селі і голодував на Мовному майдані. 18 лютого 2014 року захищав Будинок профспілок і отримав смертельне поранення в голову.
Організатори заходу: Національний музей Революції Гідності та Державна агенція промоції культури України. Інформаційна підтримка: мистецька агенція «Територія А».