Сольчаник Богдан

Богдан Зіновійович Сольчаник народився 25 липня 1985 року в місті Старий Самбір Львівської області.
Зі шкільних років цікавився історією, був переможцем Всеукраїнської олімпіади з історії. Закінчивши у 2002 році Старосамбірську загальноосвітню школу №1, вступив на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2006 році здобув ступінь бакалавра історії, після чого у тому ж самому університеті завершив дворічний курс навчання у Міждисциплінарному центрі магістерських програм із соціології й культурології та здобув ступінь магістра соціології, захистивши диплом, присвячений феномена "людини пострадянської". Працював викладачем кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету, а також екскурсоводом у туристичному бюро "Відвідай".
Справжнім покликанням Богдана була наукова діяльність. Усі, хто його знав, пророкували йому блискучу наукову кар’єру. Він був учасником численних міжнародних наукових конференцій, літніх шкіл, навчальних сесій, одним з організаторів Лаврівської літньої школи для студентів програми Міжінституційних індивідуальних гуманітарних студій. Ставав кількаразовим стипендіатом Міністерства освіти Республіки Польщы. У 2008–2012 роках молодий науковець навчався в аспірантурі у Вищій школі соціальних досліджень Інституту філософії та соціології Польської академії наук у Варшаві, де працював над темою "Виборчі практики в малому західноукраїнському місті 1965–2006 років". У 2013 році почав готуватися до захисту дисертації з досліджуваної теми.
Наукові інтереси Богдана не завадили йому бути активним громадянином. У 2007 році він виступив організатором турніру з мініфутболу в Старому Самборі. Разом із молодшим братом Степаном ініціював у Старому Самборі рух "Старе місто". Із 2003 року долучився до протестних студентських організацій. Був членом молодіжної громадської огранізації "Пора!" та як її активіст брав участь у Помаранчевій революції, допомагаючи мобілізувати на протести студентів. Пізніше ввійшов до ГО "Опора". Улітку 2013 року зібрав пікет під львівським обласним управлінням МВС на знак солідарності з мешканцями Врадіївки, які повстали проти міліційного свавілля.
На дозвіллі багато читав, часто подорожував, особливо полюбляв гірський туризм. А ще писав вірші, які після загибелі Богдана було видано його друзями у збірці під назвою "Кухні мого покоління".
Мав наречену, з якою мріяли справити весілля влітку 2014 року.

Участь у Революції Гідності. 22 листопада 2013 року після оприлюднення розпорядження Кабінету Міністрів України щодо тимчасового зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС Богдан очолив кількатисячну колону львівських студентів, які із символікою Європейського Союзу пройшли від обласної державної адміністрації до університету імені Івана Франка. За кілька днів Богдан Сольчаник приїхав до Києва та взяв участь у протестних акціях у середмісті столиці на підтримку євроінтеграції. Напередодні 30 листопада 2013 року Богдан повернувся до Львова, а згодом дуже переймався, що не був на Майдані під час жорстокого нічного розгону мітингарів. Відтоді ще кілька разів приїздив до столиці, а також організовував пікети у Львові та брав участь у місцевих акціях, які ініціювали інші активісти. Зокрема 23 січня 2014 року Богдан був серед протестувальників, які вимагали зустрічі з головою Львівської ОДА Олегом Салом і, дізнавшись, що той відбув до Києва, заблокували будівлю. Проте Богдан завжди був противником радикальних дій. Його друг Олександр Неберикут згадував, що ввечері 18 лютого Богдан намагався зупинити людей, які мали намір штурмувати місцеве приміщення СБУ, адже це могло призвести до загибелі невинних.
Уже наступного дня, 19 лютого, дізнавшись про події в Києві з новин, Богдан прийняв рішення знов їхати туди. Друзі застерігали його, але він відповів, що загибель на Майдані – то не найгірша смерть.
Увечері, нічого не сказавши батькам, Богдан востаннє поїхав до столиці.Уранці 20 лютого він був уже на київському Майдані та майже одразу опинився в центрі подій. Разом з іншими мітингувальниками, маючи при собі кийок і прикриваючись щитом, він узяв участь у наступі вулицею Інститутсьоюй, щоб відтіснити силовиків від майдану Незалежності. Під прицільним вогнем активісти були змушені відступити. Саметоді о 09:08 у Богдана Сольчаника влучила куля, яка пробила шию. Побратими підхопили його та віднесли на руках униз до Майдану. Але врятувати пораненого не встигли: він помер. Згодом медексперти зафіксували дві рани на шиї, одна з яких, наскрізна з лівого боку, стала смертельною.
Богданові Сольчанику було 28 років.

Пошанування. Богдана Сольчаника поховано у Старому Самборі. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року "Б0огданові Сольчанику було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. На честь героя встановлено знак на алеї пам’яті Героїв Небесної Сотні Львівщини у місті Ходорові Жидачівського району. У Старому Самборі іменем Богдана Сольчаника названо вулицю, на якій він жив та на початку якої встановлено анотаційний знак. На фасаді будинку, де жив Богдан, відкрили меморіальну дошку. Також ім’я героя присвоєно Старосамбірській загальноосвітній школі №1. У 2014 році друзі та однодумці Богдана Сольчаника видали збірку його віршів "Кухні мого покоління". У 2015 році Кембриджська та Оксфордська спільноти оголосили тревел-грант імені Богдана Сольчаника. У 2016 році Український католицький університет на спомин про свого викладача заснував першу в УКУ стипендію для навчання за докторською програмою.