За двісті років у світі не придумали нічого кращого, аніж процедура архітектурного конкурсу як демократичного шляху пошуку та вибору щонайліпшої ідеї, проекту або вироблення стратегії розвитку території. Це основна перевага конкурсу. В Україні майже в усіх випадках використовують процедуру відкритих торгів, тобто перемагають найнижча ціна й, відповідно, проект найнижчої якості, а не конкурентний діалог (двоступеневі торги, де спочатку за якісними параметрами обирають команду, а потім відбувається торг стосовно ціни, що дає шанс отримати хороший проект) чи переговорна процедура за результатами архітектурного конкурсу.
Після Євромайдану з’явилися багато громадських організацій та активістів, які хочуть брати участь в ухваленні рішень. Мешканці хочуть знати про зміни у своїх містах, брати участь в обговоренні. Адміністрації поки що не дуже вміють залучати до цього містян. Є ще такий український винахід, як формування громадських рад при конкурсах. Певно, це відповідь постмайданного суспільства на поточний стан справ. І, хоча ці громадські ради законодавчо не зафіксовано, варто використовувати й цей інструмент теж.