13 березня 2014 року в Донецьку під час мітингу “За єдину Україну” проросійські бойовики смертельно поранили майданівця Дмитра Чернявського.
У свої 22 роки Дмитро вже очолював пресслужбу Донецького міського осередку Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, був громадським активістом. Брав участь у протестних акціях у Донецьку, кілька разів приїздив на київський та львівський Майдани.
“Для учасників Євромайдану в Донецьку, який розпочався восени 2013 року одночасно з протестом у столиці, акції Євромайдану фактично одразу продовжилися акціями за незалежну та єдину Україну навесні 2014 року. Уже на акції 5 березня було зрозуміло, що ситуація в місті стрімко погіршується: акція завершилася силовим протистоянням, були потерпілі. І все це врешті мало кульмінацію 13 березня – в день, коли загинув Дмитро. Ми хочемо розповісти про Дмитра справжнього, показати, якою він був людиною, як став патріотом, скільки зробив для своєї країни, попри недовгий вік”, – сказав Артур Шевцов, друг та соратник Дмитра Чернявського.
На вечір завітало чимало донеччан та активістів донецького Євромайдану, які змушені були покинути рідне місто. Разом переглянули відеохроніку березневих акцій у Донецьку За єдину Україну” в 2014 році зі спогадами активістів, які знали Дмитра Чернявського.
“Дмитро Чернявський – це та людина, яку пам’ятатимуть, допоки буде Україна. І Донбас завжди асоціюватиметься з такими, як він, – із людьми, які своє життя віддали за Україну, а не із сепаратистами та бандитами. Дмитро – це перша жертва російсько-української війни на Донбасі. На той мітинг вийшли звичайні мешканці Донбасу, щоби довести: Донецьк – це Україна. Ми обов’язково повернемо Донецьк, бо вже пролито забагато крові за український Донбас, щоб його комусь віддавати”, – зазначив Юрій Сиротюк, директор аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, молодший сержант, гранатометник 5-ї окремої штурмової бригади Збройних сил України.
До зустрічі долучився онлайн Ігор Корнацький, головний зберігач фондів Бахмутського краєзнавчого музею. Там створили експозицію, присвячену життю Дмитра Чернявського, з особистими речами, світлинами, газетними статтями та його вишитим портретом. Музей зберігає ці речі, однак поки що вони перебувають в евакуації разом з іншими експонатами, які змогли вивезти. Частину з них удалося побачити на фото під час презентації.
“Для музею важливо згадувати нашого земляка Дмитра Чернявського та вшановувати його пам’ять. Ми збираємо матеріали про повномасштабну російсько-українську війну й події, які їй передували. Життєвий шлях Дмитра Чернявського є предметом дослідження музею. І ми раді, що ця тема завжди викликає інтерес та жваве обговорення в нашій музейній аудиторії, не зникає з порядку денного. Ми віримо, що втілимо ідею розширеної експозиції, присвяченої Дмитрові, там, де і планували, – в історичній будівлі Бахмутського краєзнавчого музею”, – розповів Ігор Корнацький.
Із віршем-присвятою виступив Юрій Ноєвий, однопартієць Дмитра Чернявського. Він також сказав: “Дмитро завжди зважував свої рішення й завжди дотримував свого слова. Ми багато дискутували з ним на історичні та політичні теми, адже він добре знав історію. Загибель Дмитра та інших активістів під час тих подій – символ наших дій, щоб обстоювати українську ідею та силу”.
Своїми спогадами про акції протесту в Донецьку поділилися гості вечора.
Опісля хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять полеглих на Майдані та в російсько-українській війні героїв.
На знак пам’яті про Дмитра Чернявського Тарас Компаніченко виконав пісню на слова вірша Василя Стуса “Боже, не літості – лютості”, а ще відому пісню “Дивлюсь я на небо”, створену на слова Михайла Петренка – поета зі Слов’янська. Заспівали й Валерій та Матвій Гладунці.
За традицією, наприкінці вечора Дмитру Чернявському пролунало тричі: “Слава! Слава! Слава!”
Запис трансляції вечора можна переглянути на ютуб-каналі Музею Майдану.
