Віталій Віталійович Смоленський народився 5 жовтня 1984 року в селі Фурманка Уманського району Черкаської області. Хлопець ніколи не бачив свого батька, який помер за чотири місяці до його народження. Мати працювала, щоб забезпечити гідне життя дітям, а тому сестра Олена, старша від Віталія на 14 років, допомагала виховувати брата. Після закінчення місцевої школи він вступив до Ульянівського професійно-технічного училища й отримав професію газозварника. Працював в Умані на цегельному та меблевому заводах, пізніше – на будівництві, а восени 2013 року приїхав у Київ, де також улаштувався на будівельні роботи.
Віталій був розлучений, але підтримував зв’язок із двома синами.
Участь у Революції Гідності. Рідні припускають, що Віталій, працюючи у столиці, на Майдан почав виходити з перших днів протесту. Але матері та сестрі про свою участь у масових акціях він розповів не одразу. Час від часу приїздив до Фурманки. Сестра згадує, що коли востаннє брат приїхав у село 12 лютого 2014 року, то мав чорні від сажі руки. Тоді він сказав, що на Майдані палив шини.
14 лютого Віталій знов поїхав до Києва. За спогадами рідних, перед від’їздом попрощався з ними так, ніби відчував, що це остання їхня зустріч.
Досі дуже мало відомостей про участь Віталія Смоленського у подіях 18–20 лютого. Уже за тиждень після його смерті мати та сестра приїхали до Києва, щоб знайти свідків загибелі рідної людини. Хтось із майданівців упізнав Віталія на фото та сказав, що часто бачив загиблого на Майдані, але нічого не знає про те, як він загинув.
Згодом сестра Віталія впізнала брата на світлині, зробленій 20 лютого. Захищений лише щитом, він був угорі 8-ї або, як її називали, сніжної барикади на вулиці Інститутській біля верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик". Поруч на світлині – ще один Герой Небесної Сотні Олександр Храпаченко. Очевидно, Віталій був разом з активістами, частину яких становили бійці 35-ї сотні Самооборони, до якої входив Олександр Храпаченко. Майданівці планували захопити "сніжну" барикаду, за якою могли переховуватися силовики, що вели прицільний вогонь по мітингувальниках. Однак близько 11:30 активісти почали відступати в напрямку майдану Незалежності. Об 11:43 Віталій Смоленський уже був за Лядськими воротами неподалік від скляного куполу торгового центру "Глобус". За хвилину до того майже на цьому ж свмому місці кульове поранення шиї отримала медик-волонтер Олеся Жуковська. Наступна куля влучила у Віталія, пробивши грудну клітку біля шиї. Побратими віднесли пораненого до машини швидкої допомоги, але рана виявилася смертельною. Віталія Смоленського доправили у Михайлівський монастир. Саме там загиблого впізнали рідні.
Віталієві Смоленському було 29 років.
Пошанування. Поховано Віталія Смоленського в селі Фурманка Уманського району Черкаської області. Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Віталієві Смоленському присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Віталія Смоленського викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові.