Смоленський Віталій

Віталій Віталійович Смоленський народився 5 жовтня 1984 року у селі Фурманка Уманського району Черкаської області. Хлопець ніколи не бачив свого батька, який помер за чотири місяці до його народження. Мати працювала, щоб забезпечити гідне життя дітей, а тому допомагала ростити брата його сестра Олена, старша на 14 років. Після закінчення місцевої школи Віталій вступив до Ульянівського професійно-технічного училища, отримав професію газозварника. Працював в Умані на цегельному та меблевому заводах, пізніше на будівництві, а восени 2013 року приїхав у Київ, де також влаштувався на будівельні роботи.
Був розлучений, але підтримував зв’язок із двома синами.

Участь у Революції Гідності. Рідні припускають, що, працюючи у столиці, на Майдан Віталій Смоленський почав виходити з перших днів протестів. Але матері та сестрі про свою участь у масових акціях розповів не одразу. Час від часу він приїздив до Фурманки. Сестра згадує, що коли востаннє брат приїхав у село – 12 лютого 2014 року – то мав чорні від сажі руки. Тоді сказав, що на Майдані палив шини.
14 лютого Віталій знов поїхав до Києва. За спогадами рідних, перед від’їздом попрощався з ними так, ніби відчував, що це остання їхня зустріч.
Досі дуже мало відомостей про участь Віталія Смоленського у подіях 18-20 лютого. Вже за тиждень після його смерті мати та сестра Віталія приїхали до Києва, щоб знайти свідків загибелі рідної людини. Хтось із майданівців впізнав його на фото і сказав, що часто бачив загиблого на Майдані, але нічого не знає про те, як він загинув.
Згодом сестра Віталія впізнала брата на світлині, зробленій 20 лютого. Захищений лише щитом, він перебував на горі 8-ї або, як її називали, «сніжної» барикади на вул. Інститутській, біля верхнього виходу станції метро «Хрещатик». Поруч на світлині ще один Герой Небесної Сотні Олександр Храпаченко. Очевидно, Віталій знаходився разом з активістами, частину яких складали бійці 35-ї сотні Самооборони, де перебував Олександр Храпаченко. Майданівці планували захопити «сніжну» барикаду, за якою могли переховуватися силовики, які вели прицільний вогонь по мітингувальниках. Однак близько 11:30 активісти почали відступати у напрямку майдану Незалежності. Об 11:43 Віталій Смоленський вже був за Лядськими воротами, неподалік від скляного куполу торгівельного центру «Глобус». За хвилину до цього майже на цьому ж місці кульове поранення шиї отримала медик-волонтер Олеся Жуковська. Наступна куля влучила у Віталія, пробивши грудну клітину біля шиї.
Побратими віднесли пораненого до карети «швидкої», але рана виявилася смертельною. Віталія Смоленського доправили у Михайлівський монастир. Саме там загиблого упізнали рідні.
Віталію Смоленському було 29 років.

Пошанування. Похований у селі Фурманка Уманського району Черкаської області. Указом Президента України Петра Порошенка № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності Смоленському Віталію Віталійовичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві й на алеї Героїв Небесної Сотні, а також на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса).