Пехенько Ігор

Ігор Олександрович Пехенько народився у Києві 19 липня 1970 року. Окрім загальноосвітньої школи закінчив музичну – клас гри на бояні та гітарі. Мріяв стати археологом: у юнацькі роки разом із науковцями Інституту археології НАН Україні їздив в експедиції. Однак коли повернувся зі строкової служби, яку проходив на Уралі, почалися непрості 90-ті роки. Щоб допомогти матері, яка овдовіла, замість навчання Ігор почав шукати роботу. Оскільки дуже любив коней, влаштувався працювати у цирку, але після травми був змушений знайти іншу роботу – доглядав тварин у зоопарку. Упродовж свого короткого життя змінив кілька професій: працював у театрі, технічним працівником у готелі "Либідь", підробляв ремонтом квартир, самотужки опанувавши кілька спеціальностей, згодом мріяв відкрити власний будівельний бізнес.

Любив подорожувати, особливо Західною Україною. Планував пожити в європейських країнах, а тому вдосконалював англійську мову, вивчив італійську та польську.

Власної родини Ігор Пехенько не мав і в останні роки проживав разом з мамою та вітчимом у Вишгороді.

Участь у Революції Гідності. Коли у листопаді 2013 року уряд України оголосив про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію України з ЄС і на столичний майдан Незалежності вийшли небайдужі українці, Ігор приєднався до них. Увечері 29 листопада, після Вільнюського саміту, на якому тодішній президент Віктор Янукович остаточно перекреслив надії громадян України на європейське майбутнє, Ігор прийшов на Майдан і залишився там з кількома сотнями інших мітингувальників на ніч. А близько четвертої ранку 30 листопада, як і інші його однодумці, постраждав від «беркутівців», які безжально били людей кийками та ногами. Разом з кількома активістами Ігор дістався Михайлівського собору, де знайшла порятунок частина мітингувальників.

Додому Ігор повернувся з гематомами на голові, синцями на руках та грудях. Проти активіста, за словами його матері, завели кримінальну справу, яку, щоправда, невдовзі закрили.

З грудня 2013 року Ігор став активним учасником Майдану. Він увійшов до Третьої сотні Самооборони. Вдень працював, ввечері приєднувався до побратимів, але згодом залишив роботу, щоб бути з ними у найважчі дні протистоянь.

Матері Ігор не зізнавався, де знаходиться насправді. І навіть 18 лютого 2014 року, коли брав участь у «мирному наступі» до будівлі Верховної Ради України, не сказав, що перебуває в самому епіцентрі подій. Він заспокоював мати і казав, що ті звуки, які вона почула під час телефонної розмови із ним, долинають з телевізора друзів, у яких він ніби гостює.

Того ж самого дня Ігор Пехенько знов постраждав від рук силовиків та тітушків, які звіряче побили його в Маріїнському парку. І хоча побратими просили його повернутися додому, щоб підлікуватися, він відмовився.

20 лютого разом з іншими активістами Ігор Пехенько намагався відтіснити силовиків з території майдану Незалежності. Коли ті залишили позиції, майданівці кинулися у наступ. Ігор Пехенько не встиг навіть піднятися вгору по Інститутській, як о 09:16 в нього влучило кілька куль: одна поцілила в недоліковану руку, друга – в груди, третя – в живіт.

Після останньої розмови 18 лютого мати не могла додзвонитися до сина. Лише 22 лютого від його друзів отримала страшну звістку.

Ігорю Пехеньку було 43 роки.

Пошанування. Ігоря Пехенька поховано у місті Вишгород. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігору Пехеньку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові. 19 лютого 2015 року у Вишгороді н фасаді будинку по вулиці Симоненка, 6, де жив герой, йому було відкрито меморіальну дошку. Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 6 березня 2015 року меморіальну дошку на честь Ігоря Пехенька встановлено на фасаді спеціалізованої школи №102. У Вишгороді 14 березня 2019 року встановлено монумент "Мужність. Честь. Гідність" у пам’ять про Героїв Небесної Сотні та загиблих героїв Вишгородщини в російсько-українській війні. Серед імен на монументі викарбувано й прізвище Ігоря Пехенька.