Зайко Яків

Яків Якович Зайко народився у білоруському селі Делятичі Гродненської області 4 квітня 1940 року. 15-річним переїхав до українського міста Житомира. Отримавши середню спеціальну освіту, працював столяром та слюсарем. Закінчив заочно вищу партійну школу при ЦК КПРС і розпочав журналістську діяльність: працював у редакціях газет "Радянський шлях" та "Зоря комунізму". Із 1984 року став редактором інформаційного вісника "Новини Житомирщини" та секретарем правління обласної організації Спілки журналістів України. Восени 1987 року разом з однодумцями заснував напівлегальний "Клуб друзів журналу "Огонек", який згодом отримав назву "Клуб сприяння перебудові". Улітку 1988 року на основі клубу постав "Громадянський фронт сприяння перебудові" – політична структура. Її лідером був Яків Зайко, якого колеги та друзі називали мозком і мотором "житомирської революції", що спричинилася до ліквідації місцевої комуністичної номенклатури. У 1988 році Яків Зайко вийшов із лав КПРС та активно долучився до національного відродження. У 1989 році він увійшов до журналістського кооперативу "Посередник" і став головним редактором газет "Голос громадянина" та "Трудова Волинь" у Житомирі. 

У 1990 році Якова Зайка обрали народним депутатом до Верховної Ради України І скликання від округу №153 Житомирської області. Він увійшов до Народної ради фракції Народного руху України в парламенті. Був членом Комісії ВРУ з питань гласності та засобів масової інформації. Рішення про створення парламентської опозиції – Народної ради, яка виборола ухвалення Декларації про державний суверенітет у 1990 році та Акта проголошення незалежності України в 1991 році, було підготовлено за участі Якова Зайка й зачитано ним із трибуни парламенту.

Етнічний білорус Яків Зайко ототожнював себе з українським народом: "Я є духовно чистокровним українцем, і мене тішить те, що мене прийняв Житомир, приймає Україна, що дала мені такий духовний простір, якого я хотів би побажати всім житомирянам і всім українцям".

Яків Зайко долучився до створення кількох багатотомних видань: шеститомного дослідження "Духовність життєдій" (1957–2005), трилогії "Юля" (1998–2005), дилогії "Месія" (2000–2006), а також виступив головним редактором книжок серії "Літопис державотворення (Декларація про державний суверенітет України)" (2010); "Здобуття незалежності України 1991" (2011) та "Ave, Ukraina!" (2011).

Іще за життя Яків Зайко отримав низку державних відзнак і нагород, зокрема у 1997 році орден "За заслуги" ІІІ ступеня; у жовтні 2002 року – Почесну грамоту Верховної Ради України; 23 серпня 2011 року – орден "За заслуги" ІІ ступеня.

Яків Зайко мав трьох дітей.

Брав участь у Революції на граніті та у Помаранчевій революції. 

Участь у Революції Гідності. У грудні 2013 року Яків Зайко долучився до масових протестів на майдані Незалежності у Києві. За спогадами сина, щодня виходив на Майдан та регулярно брав участь у пікетах. 

18 лютого 2014 року Яків Зайко був в урядовому кварталі, де близько 14:30 зустрів головного редактора "Української літературної газети" Михайла Сидоржевського та депутата VII скликання Олега Ляшка. Зустріч із Ляшком зафіксовано на світлині – останній у житті Якова Зайка. Через наступ силовиків люди почали відступати по Інститутській у напрямку майдану Незалежності. У натовпі Михайло Сидоржевський загубив Якова Зайка й о 15:49 зателефонував йому, однак зв’язок був поганий, імовірно, Яків Зайко вже перебував у метро. Згодом стало відомо, що о 16:00 на платформі станції метро "Театральна" Яків Зайко помер через серцевий напад. 

Якову Зайку було 73 роки.

Пошанування. Якова Зайка поховано у Житомирі. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Якову Зайку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. На фасаді загальноосвітньої школи № 8 у Житомирі, в якій навчався Яків Зайко, встановлено меморіальну дошку. 19 лютого 2016 року вулицю Бугайченка у Житомирі перейменували на вулицю Якова Зайка. У 2018 році вийшла книжка "Він був справжнім. Спогади про Якова Зайка".