21 листопада – День Гідності та Свободи: інформаційно-методичні матеріали

Пропонуємо вам для завантаження цей матеріал у форматі PDF. 

Зміст

21 листопада 2022 року Україна вдев'яте відзначатиме День Гідності та Свободи. Цього дня з інтервалом у дев’ять років розпочалися два наймасовіші протести в сучасній Україні: у 2004 році – Помаранчева революція, у 2013-му – Революція Гідності. Після перемоги Помаранчевої революції в листопаді 2005 року президент України Віктор Ющенко запровадив державне свято – День Свободи 22 листопада, яке у грудні 2011 року скасував Віктор Янукович. Після Революції Гідності 13 листопада 2014 року президент України Петро Порошенко підписав указ № 872/2014, згідно з яким 21 листопада відзначається як День Гідності та Свободи. Цей день установлено «з метою збереження та донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

Від 2014 року, коли було започатковано цей День, українці відзначають його в умовах війни. Бойові дії йшли на сході, саме там українська армія захищала найвищі цінності, обстоювані на Майданах, саме там ризик утрати цих цінностей усвідомлювався з особливою гостротою. У лютому цього року полем битви за свободу та незалежність стала вся країна. Повномасштабна агресія росії проти України перетворила нашу державу на своєрідний Майдан із його базовими принципами самоорганізації, консолідації, взаємодопомоги. Війна змусила нас активніше переосмислювати своє минуле, глибше відчувати й усвідомлювати важливість тих ціннісних орієнтирів, що їх чітко було задекларовано на Майданах.

Саме тому цьогорічний День Гідності та Свободи стане особливим для громадян України, бо, говорячи про Майдани, ми не зможемо не говорити про війну. А говорячи про війну, не можемо забувати про Майдани як місце, де українці вчилися захищати свою гідність і свободу, відстоювати незалежність своєї Батьківщини.

Історія

Сто років тому, у розпал Української революції та російсько-української війни, Михайло Грушевський писав:

 

…наш національно-політичний рахунок дійшов особливо високих позицій. Боротьба йде за закріплення самостійності й незалежності Української Республіки, за зібрання українських земель, за забезпечення основних соціальних реформ. Програння загрожує такими страшенними утратами, що від самої мислі про них спиняється серце.

Михайло Грушевський, історик, громадсько-політичний діяч,

голова Української Центральної Ради

 

Михайло Грушевський біля будівлі Української Центральної Ради, грудень, 1917 (ліворуч). Із сайту: https://zbruc.eu/node/73317. Київський міський будинок учителя, в якому колись засідала Українська Центральна Рада, та пам’ятник Михайлові Грушевському після обстрілу Києва російськими окупантами 10 жовтня 2022 року (праворуч). Із сайту: https://espreso.tv/u-kievi-progrimili-vibukhi

 

Не вперше в історії України прагнення її народу жити у вільній незалежній державі наштовхується на лютий опір із боку росії, яка впродовж століть знищувала нашу країну, заперечуючи окремішність її народу, її історії, мови та традицій.

Не вперше українці, які виходили на Софійський майдан у 1917–1918 роках та на майдан Незалежності у 2013 році, змушені брати в руки зброю, щоб чинити опір оскаженілому північному сусідові, який ховає під маскою так званого старшого брата лик найлютішого ворога, що прагне нашого знищення. Український фронтир не одне століття формував нашу свідомість, упливав на нашу історію та культуру й урешті-решт позначився на формах нашого спротиву: ми самі не помічаємо, коли наші Майдани стають визвольною війною та де той Рубікон, перейшовши який ми починаємо захищати не лише наші права, а й нашу землю та життя окремих людей і цілої нації.

20 лютого 2014 року під час Революції Гідності у середмісті Києва силовики розстрілювали протестувальників, які майже три місяці обстоювали на Майдані європейське майбутнє України, свої гідність і свободу.

До речі, саме цю дату кремлівські керманичі викарбували на російській медалі «За повернення Криму».

Україна тоді оплакувала Героїв Небесної Сотні. І не одразу усвідомила, що вбивства людей на вулицях Києва у січні-лютому 2014 року були передвісником розв’язаної кремлем війни, яка навесні охопить південь і схід, а вісім років по тому – всю Україну.

Українці ще не встигли осмислити феномен Майдану, а у москві вже були переконані, що він несе екзистенційну загрозу відродженому путіним тоталітарному режимові та суперечить хворобливим маренням російського президента усунути наслідки найбільшої, на його думку, геополітичної катастрофи ХХ століття, якою став для нього розпад СРСР.

Події в Україні кінця ХХ століття справді багато в чому визначили майбутнє імперії зла, як назвав радянський союз президент США Рональд Рейган. У жовтні 1990 року в Києві відбувся перший Майдан, студентський, який пізніше отримав назву «Революція на граніті». Однією з вимог протестувальників було непідписання нового союзного договору, що мав би продовжити агонію СРСР. Революцію на граніті можна вважати одним із важливих чинників, які наближали проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Як небезпечний сигнал для кремля російський диктатор сприйняв Помаранчеву революцію 2004 року. Другий Майдан продемонстрував готовність громадян України захищати своє право вибору. Це істотно відрізняло Україну від частини колишніх радянських республік, в яких відбувалися демонтування демократії та розбудова авторитарних режимів.

Революція Гідності, яка починалася з євроінтеграційних вимог, стала черговим етапом утвердження України як незалежної держави. Ці протести були найголоснішою та вельми виразно окресленою заявою українців про свої цінності – гідність, свободу, незалежність, демократію.

Кожен Майдан – це крок на шляху до здобуття справжньої незалежності, але водночас і результат незасвоєних уроків попередніх протестів та неусвідомлення значною частиною населення тієї загрози, яку становить рф.

 

Євген Глібовицький, засновник аналітичного центру pro.mova, учасник

Несторівської групи. Світлина Євгена Сосновського. Із сайту:

https://novynarnia.com/2016/08/23/glibovitskiy-shlyah-ukrayini-ne-takiy-...

 

24 серпня 1991 року – це зачаття державності, а народження відбулося аж 2014 року. У покарання за свою амбіцію справжньої самостійності ми отримали війну, яка почалася з анексії Криму і захоплення частин Донеччини і Луганщини, що триває по сьогодні у вигляді повномасштабного нападу рф на Україну. За своєю суттю, це наша війна за незалежність і війна метрополії проти свободи вчорашньої колонії.

Євген Глібовицький

 

Майдани та нинішню війну єднає те, що вони є результатом поступу й водночас каталізатором подальших змін в Україні. Окрім цього, вони змінили суспільний дискурс, в якому одними з найуживаніших стали такі концепти, як «суспільство», «герої», «вороги», «поступ», «культура», «свобода».

 

Суспільство

Унікальна самоорганізація та консолідованість суспільства є найприкметнішим феноменом Майданів.

 

Мирослав Маринович, громадський діяч, дисидент, політв’язень радянського режиму,

проректор Українського католицького університету. Із сайту: https://tvoemisto.tv/exclusive/maydan_ne_prograv_prograiemo_my_pislya_ma...

 

…як тільки з’являється одна велика мета – вийти на Майдан або перемогти у війні, – стається справжнє чудо, і всі… різноспрямовані осередки вмить консолідуються й набувають одного вектора дії. Причому стається це не через волю одного автократа, а через внутрішній резонанс у самому суспільстві. Саме це і сталося тепер на початку російсько-української війни, і враженим був увесь світ.

Мирослав Маринович

 

 

Самоорганізація та згуртованість людей стала одним із тих вирішальних чинників, який завадив російським окупантам «узяти Київ за три дні». Як зазначає журналіст, поет і почесний президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу Микола Рябчук, «консолідована українська нація виявилася, мабуть, найбільшою несподіванкою для спостерігачів, заскочивши їх навіть сильніше, ніж неочікувано кепська кондиція російської армії («другої найкращої у світі») чи, навпаки, неочікувано добра підготовка української армії».

 

Протестувальники передають бруківку з рук у руки на Майдані. Із сайту:

https://tvoemisto.tv/exclusive/maydan_ne_prograv_prograiemo_my_pislya_maydanu__myroslav_marynovych_pro_revolyutsiyu_gidnosti_126943.html

 

Герої

Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук назвав Небесну Сотню першими героями російсько-української війни, які прорвали московську блокаду. Саме з Майдану йшли боронити східні українські землі перші добровольчі підрозділи у 2014 році. У лавах ЗСУ б’ються сьогодні й майданівці. Чимало з тих, хто пройшов вогонь Майдану, на жаль, загинули, захищаючи Донецьк, Маріуполь, Київ, Харків, Чернігів, інші українські міста й села…

Питання вшанування пам’яті героїв Майдану та російсько-української війни спричинило певний зсув свідомості: українці зрозуміли, що мають пантеон своїх – національних – героїв, що сучасні герої не повинні лишатися невідомими та що героями можуть бути не лише загиблі, а й ті, хто не зраджує себе та чинить спротив ворогові.

Малюнок Юрія Журавля. Із сайту: https://www.polukr.net/uk/blog/2019/02/nacionalnyy-panteon-plany

 

Ворог

Сучасна росія, яка є продовженням як російської імперії, так і СРСР з їхнім шовінізмом, ксенофобією, російським націоналізмом, культом царів і вождів, вихвалянням військових перемог («дєдиваєвалі») є екзистенційною загрозою для України та усього цивілізованого світу.