Прохорський Василь

Василь Петрович Прохорський народився 4 травня 1980 року у селі Щуча Гребля Бахмацького району Чернігівської області. Мав молодшого брата Сергія. Предки Василя по батьківській лінії були козаками Прохорівської сотні Ніжинського полку. 

Після закінчення школи у смт Дмитрівка Василя призвали до армії, службу він продовжив у міліції Києва. Паралельно навчався у Міжрегіональній академії управління персоналом за спеціальністю "Правознавство". Через шість років звільнився з правоохоронних органів і влаштувався охоронцем до приватної компанії, яка реалізувала електронні прилади. Згодом йому запропонували перейти у технічний відділ компанії.

Був розлучений, дітей не мав.

Участь у Революції Гідності. Коли у 2013 році в Києві почалися масові протести, Василь Прохорський підтримав мітингувальників і допомагав медикам Майдану. Після роботи приходив у середмістя столиці, приносив гроші та медикаменти для майданівських медпунктів, але ночувати завжди повертався додому.

Коли у січні 2014 року ситуація у столиці загострилася та на вулиці Михайла Грушевського з’явилися перші загиблі, Василь Прохорський сказав матері, що хоче чергувати на Майдані постійно. 

Удень 18 лютого 2014 року Василь був на роботі, однак, дізнавшись про атаку силовиків та жертви серед мітингарів, дістався центру столиці. Зателефонував молодшому братові й повідомив, що він на Майдані, допомагає пораненим.

О 20:30 чоловік був на вулиці Інститутській неподалік барикади "Львівська брама". У цей час силовики відтісняли активістів до майдану Незалежності. Василь Прохорський допомагав медикам виносити поранених, коли у нього влучила куля.

Колеги та брат телефонували Василеві й увечері, й наступного ранку, але відповіді не було. Пізніше незнайомий голос відповів на дзвінки та повідомив, що куртку, документи й телефон було знайдено біля Михайлівського собору. Після кількох днів розшуків рідні виявили тіло Василя в одному зі столичних бюро судмедекспертизи.

Постріл було спрямовано в потилицю, й куля пройшла на виліт. Друг активіста, який знайшов його у морзі, побачив на тілі загиблого сліди побиття. А потім матері Василя Прохорського слідчій розповів, що її сина спочатку жорстоко побили, а потім розстріляли – у нього було шість поранень, не лише кульових, а й картеччю.

Василеві Прохорському було 33 роки.

Пошанування. Василя Прохорського поховано на Чернігівщині у смт Дмитрівка на алеї Слави. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Василеві Прохорському було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 26 вересня 2014 року у Дмитрівці встановлено пам’ятник на честь Прохорського, елеметном якого стала символічна майданна шина. На фасаді будівлі школи, в якій навчався герой, відкрито меморіальну дошку. Розпорядженням міського голови Чернігова у лютому 2016 року на честь Героя України Василя Прохорського перейменовано колишню вулицю Ленінградську.