Анатолій Корнєєв

Анатолій Петрович Корнєєв народився 23 січня 1961 року в селі Цвіклівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Після закінчення сільської школи вступив до Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища. Отримавши звання лейтенанта, перебував на службі в групі радянських військ у Німеччині, у місті Лейпцигу, а восени 1987 року Анатолія Корнєєва перевели до Росії, у поселення міського типу Ліповци Приморського краю.

Із дружиною Людмилою виховували сина Віталія та доньку Дарину. На початку 1990-х після розпаду Радянського Союзу, усвідомлюючи, що може виникнути ситуація, коли доведеться присягати на вірність Росії, Анатолій написав рапорт про звільнення в запас і повернувся з родиною до України, тут придбали хату в селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського району.

З 1991 року Анатолій Корнєєв 12 років працював на Кам’янець-Подільському хлібокомбінаті. Починав із посади завідувача складу, а завершив роботу заступником директора підприємства. Згодом разом із родичами організував тепличне господарство. Анатолій Корнєєв любив працювати на землі, експериментував з різними сортами овочів, переймав новітні технології європейських країн та охоче ділився здобутим досвідом із односельцями. Частину врожаю часто надсилав до дитячих будинків. Як людина активна та небайдужа, цікавився політикою, входив до партії "Фронт змін"

Закономірно, що у листопаді 2010 року мешканці трьох сіл обрали Корнєєва головою Рудської сільської ради. За час роботи він газифікував ці села, посприяв організації дитячого садочка, розпочав ремонт доріг, встановив освітлення центральних вулиць.

 

Участь у Революції Гідності. Як людина, яка часто бувала за кордоном і бачила разючий контраст між рівнем життя мешканців країн Європейського Союзу та України, підтримав Євромайдан – перших днів протестів Анатолій Корнєєв став їх активним учасником. Брав участь в акціях у Кам’янці-Подільському та Києві, протестувальникам у столиці привозив продукти, вирощені у власному господарстві. Долучався до приготування їжі та її роздачі мітингарям, брав участь у пікетуванні державних установ.

19–22 січня 2014 року Анатолій Корнєєв під час протистояння з силовиками на вулиці Грушевського, одержав травму ноги від світло-шумової гранати. Привіз додому гільзи від куль, якими правоохоронці обстрілювали мітингарів. 18 лютого побачив у новинах, як силовики розправилися з учасниками “мирного наступу”, і наступного дня разом із друзями поїхав до столиці. Із собою як захист взяв смарагдовий мотоциклетний шолом. 

20 лютого Анатолій Корнєєв взяв участь у наступі по вулиці Інститутській. Відео з зафіксувало його на містку через Інститутську в момент штурму пагорбу Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України ("Жовтневого палацу"). Він був у своєму смарагдовому шоломі, у лівій руці тримав кийок, а у правій – щит, яким намагався прикритися. Очевидно, саме під час цієї атаки чоловікові зателефонувала дружина, але почула відповідь, що зараз не час розмовляти, адже навколо стріляють.

Друг Анатолія Віктор Міщишин, учасник подій, згадував: "...Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. Зі словами "Слава Україні" відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з палацу Жовтневого. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли палац Жовтневий. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали як підкошені, жерстяні щити не рятували… Я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий”.

Одним із тих, хто останнім бачив Анатолія Корнєєва живим, був активіст з Дніпра Максим Гошовський. Саме він витяг вже смертельно пораненого чоловіка з-під обстрілів. Максим розповів, що бачив, як невідомий тоді йому майданівець намагався врятувати якогось пораненого хлопця біля Жовтневого палацу та сам впав, отримавши поранення. Разом із побратимом, Максим переніс Анатолія Корнєєва до Жовтневого палацу, де медики констатували смерть – куля влучила просто у серце. 

Анатолію Корнєєву було 53 роки.

Пошанування. Анатолій Корнєєв похований у селі Руда. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Анатолію Корнєєву присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України" (посмертно), а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові. 27 березня 2014 року Кам'янець-Подільська міська рада ухвалила рішення про присвоєння одній з вулиць імені Анатолія Корнєєва. Також його іменем названо вулицю у його рідному селі Руда. 20 лютого 2015 року на фасаді будівлі Рудської середньої загальноосвітньої школи, де навчався герой, на його честь встановлено меморіальну дошку.