Шимко Максим

Максим Миколайович Шимко народився 21 жовтня 1979 року у Вінниці. Мав молодшого брата. Навчався у вінницькій середній загальноосвітній школі № 13, а у дев’ятому класі перервав навчання, щоб влаштуватися на роботу. Оволодів багатьма професіями: слюсаря, фрезерувальника, коваля, гравіювальника.

Коли його бабуся оселилася в селі Байраківці Немирівського району на Вінниччині, Максим вирішив завершити навчання та останні два класи вчився у місцевій школі. Одразу після закінчення школи вступив до лав Українського козацтва. Був також членом УНА-УНСО. Захоплюючися середньовічною історією, зокрема скандинавською, став учасником Вінницького клубу історичної реконструкції «Білий вовк». Щороку їздив на лицарський фестиваль, який проходив у Меджибожі. Максим збирав історичну літературу, багато читав, але, за словами матері, з дитинства не любив писати. Тому так і не зміг здійснити мрію та вступити до Києво-Могилянської академії.

Разом із батьком та братом працював слюсарем на миловарному заводі.

Був учасником акції «Україна без Кучми», Помаранчевої революції, охороняв учасників податкового Майдану, долучився до протестувальників Мовного майдану. Також їздив спостерігачем в Одесу під час президентських виборів 2004 року.

Участь у Революції Гідності. Обурений жорстокістю силовиків, які вчинили розправу над беззахисними людьми на майдані Незалежності вночі 30 листопада 2013 року, Максим Шимко приїхав до Києва та увійшов до Четвертої сотні Самооборони Майдану (4-й козацький редут), що базувалася біля Головпоштамту. Працюючи у Вінниці, він регулярно приїздив до столиці, допомагав побратимам будувати та охороняти барикади. За спогадами матері, 16 лютого 2014 року Максим приїхав додому, щоб привітати із днем народження батька. Він мав повернутися на Майдан 22 лютого, але побачивши, як 18 лютого за наказом влади у середмісті столиці силовики вбивають людей, того ж дня знов виїхав до Києва. Перед від’їздом встиг зробити запис у соціальній мережі: «За Україну!!! Всі, хто може, їдьте в Київ!!!».

Вранці 20 лютого 2014 року після того, як бійці спецпідрозділу «Беркут» почали відступати зі своїх позицій, Максим Шимко разом з іншими активістами брав участь у наступі, щоб відтіснити силовиків вгору. Він був у камуфляжному одязі та металевій касці. При собі мав металевий щит і дерев’яну палицю, схожу на пірнач. Коли на Інститутській з’явилися перші поранені та вбиті, Максим разом із побратимами знаходився неподалік готелю «Україна» та намагався винести поранених з-під обстрілу. О 09:07 куля калібру 7,62 мм влучила Максимові у шию. Поранення виявилося смертельним.

Тіло Максима Шимка серед інших вбитих виявив тернопільський репортер «20minut.ua». Документів при загиблому не було. Тільки квиток на проїзд до Вінниці. Фото вбитого вінничанина розмістили на сайті, щоб знайти родичів. Через кілька годин з’ясували, що загиблим був Максим Шимко. Пізніше експертиза встановила, що Максим отримав ще два поранення шиї. Кулі були випущені з правого боку – звідти, де перебувала так звана «чорна рота» спецпідрозділу МВС «Беркут».

Максимові Шимку було 34 роки.

Пошанування. Максима Шимка поховано на Алеї Героїв центрального кладовища Вінниці. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максиму Шимку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет нагородив Максима Шимка медаллю «За жертовність і любов до України» (липень 2015, посмертно). 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно). Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). Також поруч із місцем загибелі Максима Шимка його побратимами з Четвертої сотні встановлено пам’ятний знак. На честь Героя перейменовано колишню вулицю Карла Маркса у Вінниці, неподалік від місця, де він проживав. 14 квітня 2014 р. на фасаді будівлі вінницької середньої загальноосвітньої школи № 13 (вул. Максима Шимка, 1), йому було відкрито меморіальну дошку. 14 жовтня 2015 року у Вінниці на фасаді будинку № 3 на вул. Волошковій, де жив Герой, йому було відкрито ще одну меморіальну дошку. 19 листопада 2015 р. на школі в с. Байраківці Немирівського р-ну була встановлена меморіальна дошка Максиму Шимку, а в селі на його честь названо колишню вулицю Леніна. Рішенням сесії Немирівської районної ради Байраківська СЗОШ І-ІІІ ступенів, в якій навчався Максим Шимко у старшій школі, носить ім’я свого випускника. У 2017 році у Меджибожі відбувся лицарський турнір пам’яті Максима Шимка, відтоді такі турніри проводяться щороку у Вінниці. 12 жовтня 2018 року Міністерством культури України та ГО «Родина Героїв Небесної сотні» було оголошено конкурс на здобуття відзнаки імені Героя Небесної Сотні Максима Шимка з метою створення історичного музею (скансену) просто неба на Трухановому острові у Києві. З 2016 року у Байраківці проходив фестиваль «Козацька держава – наша гордість і слава», присвячений Герою. У 2020 році у Вінниці відбувся міський фестиваль української патріотичної пісні імені Героя України Максима Шимка. Також у Вінниці проходять щорічні патріотичні фестивалі на вшанування пам’яті земляка.