Анатолій Григорович Жаловага народився у Львові 13 березня 1980 року. Невдовзі родина переїхала до міста Дубляни Жовківського району Львівської області. Анатолій мав молодшого брата Андрія. Прадіди їхні були вояками УПА.
Анатолій захоплювався спортом, тож, закінчивши місцеву школу 1994 року, вступив до Львівського училища фізичної культури, потім навчався у Львівському державному університеті фізичної культури за спеціальністю "Олімпійський та професійний спорт". Отримав кваліфікацію "тренер-викладач". Був кандидатом у майстри спорту, грав за гандбольну команду "СКА-Львів". Анатолій планував присвятити себе спорту, однак під час змагань отримав травму хребта. Це змусило хлопця відмовитися від спортивної кар’єри.
Згодом почав опановувати фах будівельника. Працював на будівництві в Україні та за кордоном – в Іспанії, Польщі, Росії. На дозвіллі вирощував кімнатні рослини.
У 2004 році під час Помаранчевої революції Анатолій приїхав до Києва та три тижні перебував на Майдані.
Участь у Революції Гідності. 18 лютого Анатолій вирішив, що має їхати до столиці. Двічі йому не вдавалося виїхати з Дублян. Спершу забракло місць в автобусі, потім довелося повертатися по паспорт. Лише з третьої спроби він вирушив на київський Майдан. 19 лютого зателефонував молодшому братові та повідомив, що у середмісті Києва справжня війна.
Того дня Анатолій потрапив під водомет, а 20 лютого взяв участь у наступі вулицею Інститутською, щоб відтіснити бійців "Беркуту" від майдану Незалежності. Пізніше разом із побратимами тримав оборону на барикаді № 8 навпроти верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик". За бетонними блоками барикади розташувалися силовики, які вели обстріл Інститутської. Щоб уберегтися від пострілів, протестувальники підпалили шини, розраховуючи на те, що густий темний дим їх прикриє. О 09:43 Анатолій вибіг за барикаду, щоб підкинути шину у вогонь. Цієї миті в нього поцілили – куля влучила в голову. Поранення було смертельним. Момент загибелі Анатолія, над тілом якого плаче його побратим, увічнив польський фотограф Якуб Шимчук. Тіло загиблого волонтери перенесли на подвір’я Михайлівського Золотоверхого собору. А ввечері рідні побачили прізвище "Жаловага" у списку вбитих.
Анатолієві Жаловазі було 33 роки.
Пошанування. Анатолія Жаловагу поховали у Дублянах 22 лютого 2014 року. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Анатолієві Жаловазі було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Анатолія Жаловаги викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, а також на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. На честь героя встановлено знак на алеї пам’яті Героїв Небесної Сотні Львівщини у місті Ходорів Жидачівського району. 6 липня 2014 року в Дублянах на фасаді будівлі Дублянської загальноосвітньої школи, в якій навчався Анатолій, відкрили меморіальну дошку, а самій школі присвоїли його ім’я (нинішня назва – Дублянський опорний ліцей імені Героя України Анатолія Жаловаги). 13 березня 2015 року на фасаді будівлі Львівського державного училища фізичної культури, де навчався цей Герой Небесної Сотні, відкрили меморіальну дошку.