Гаджа Петро

Петро Миронович Гаджа народився 3 липня 1966 року в закарпатському місті Рахів. У 1980 році родина переїхала до села Бутенки на Полтавщині, де хлопець отримав неповну середню освіту, а потім закінчив училище в Кобеляках. У 1984–1987 роках служив у військово-морському флоті СРСР. Петро вирішив стати моряком і після армії вступив до Новоросійської морехідної школи, згодом працював моряком далекого плавання у місцевому пароплавстві. 

У 1993 році Петро Гаджа переїхав до Києва й започаткував власну справу. Чоловік вирішив здобути вищу освіту та отримати диплом тренера, тож у 2004 році закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту. 

Був одружений. Із дружиною Мариною, з якою згодом розлучився, виховував сина.

На балконі будинку Петра Гаджі завжди майорів український прапор. Неодноразово під час парламентських виборів він проводив агітацію за демократичні партії та їхніх кандидатів, зокрема агітував свого часу за “Народний рух України”. Був спостерігачем на виборах, головою та членом дільничних виборчих комісій.

У 2004 році Петро Гаджа взяв участь у Помаранчевій революції й отримав перелом ребер, коли вночі на протестувальників із помаранчевою символікою напали невідомі. Пізніше Петро Гаджа регулярно долучався до різноманітних громадянських акцій і пікетів, особливо під час президентства Віктора Януковича.

Участь у Революції Гідності. Наприкінці 2013 року, коли у Києві почалися масові протести на підтримку євроінтеграції та з вимогами покарати винних у розгоні мітингувальників на майдані Незалежності 30 листопада, Петро Гаджа долучився до активістів. Він увійшов до Восьмої ("афганської") сотні Самооборони Майдану. Разом із побратимами був у найгарячіших точках протестів: захищав барикади біля Українського дому, на вулицях Михайла Грушевського та Інститутській. Маючи армійський досвід, Петро Гаджа намагався організовувати людей, щоб максимально вбезпечити їх під час протистоянь зі спецпризначенцями. Часто залишався на нічні чергування, разом із побратимами ходив у розвідку, щоб дізнатися кількість і розташування загонів "Беркуту" та тітушок. 

18 лютого 2014 року Петро Гаджа взяв участь у "мирному наступі" до будівлі Верховної Ради України. Під час сутичок зі спецпризначенцями зазнав отруєння газом, мав опіки верхніх дихальних шляхів, однак до лікарні вирішив не звертатися. У найкривавіший день протистояння – 20 лютого був на Інститутській, а вночі 22 лютого охороняв державні об’єкти від тітушок. 

Однак стан активіста погіршувався щодня, й наприкінці лютого Петро Гаджа потрапив до лікарні через газові опіки бронхів і легень. У другій половині березня він виписався з медзакладу та повернувся до своєї київської квартири. На жаль, уже з 21 березня чоловік перестав відповідати на дзвінки рідних. Датою його смерті вважають 22 березня (за даними прокуратури 23 березня).

Петрові Гаджі було 47 років.

Пошанування. Петра Гаджу поховали у селі Гоголів на Київщині, однак у 2015 його перепоховали в рідному місті Рахові.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Петрові Гаджі було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. У київському будинку героя на вулиці Преображенській установили меморіальну дошку. У березні 2017 року на фасаді Бутенківської школи відкрили меморіальну дошку на вшанування пам’яті Петра Гаджі.