Арутюнян Георгій

Георгій Вагаршакович Арутюнян народився 4 липня 1960 року у грузинському місті Батумі. Згодом чоловік переїхав до України та з 1981 року постійно мешкав у Рівному. У 1987–1995 роках працював оператором на очисних спорудах підприємства "Рівнеоблводоканал". Пізніше почав їздити на заробітки за кордон.

Георгій Арутюнян любив країну, в який народився, й після розпаду Радянського Союзу отримав грузинський паспорт. Згодом, однак, подбав і про українське громадянство. Уже після загибелі Георгія прийомна донька скаже про нього: "Вірменин за національністю з грузинським паспортом та українським серцем".

Георгій Арутюнян був двічі одружений. Від першого шлюбу мав дочок Регіну та Калапсі. У 2009 році одружився вдруге з мешканкою Рівного Наталею, в якої вже була доросла дочка Анна. У 2010 році подружжя відвідало Грузію, щоб обвінчатися в місцевій церкві, а у вересні того ж самого року в них народилася донечка Ашхен. 

До початку Революції Гідності Георгій Арутюнян уже мав досвід учасника масових протестів. Зокрема у 2003 році він долучився до Революції троянд у Грузії, а в 2004-му активно підтримав Помаранчеву революцію в Україні. Окрім цього, з 2011 року працював агітатором рівненської організації Всеукраїнського об’єднання "Свобода".

Під час сутички з тітушками йому зламали руку, але невдовзі майданівець повернувся на барикади. Востаннє чоловік приїхав до Києва 17 лютого 2014 року.

Уранці 20 лютого Георгій Арутюнян допомагав виносити поранених протестувальників. За спогадами Юрія Коханця, вони разом із Георгієм пробиралися сходами з боку Хрещатика до стели на майдані Незалежності. Спецпризначенці кидали у бік протестувальників світлошумові гранати, вели прицільний вогонь. Щоб допомогти мітингарям, Георгій Арутюнян вирішив кинути шини у вогонь, щоб збільшити димову завісу на барикаді. Саме тоді о 08:59 у нього влучила куля – вона ввійшла в лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Побратими донесли пораненого до медпункту в Михайлівському Золотоверхому соборі. Однак урятувати життя майданівця не вдалося. Він помер від крововтрати.

Георгієві Арутюняну було 53 роки.

Участь у Революції Гідності. До Києва Георгій Арутюнян прибув на початку грудня 2013 року. Із псевдо "Кавказ" він увійшов до "Рівненської сотні" ВО "Свобода". Під час сутички з тітушками йому зламали руку, але невдовзі майданівець повернувся на барикади. Востаннє чоловік приїхав до Києва 17 лютого 2014 року.

Уранці 20 лютого Георгій Арутюнян допомагав виносити поранених протестувальників. За спогадами Юрія Коханця, вони разом із Георгієм пробиралися сходами з боку Хрещатика до стели на майдані Незалежності. Спецпризначенці кидали у бік протестувальників світлошумові гранати, вели прицільний вогонь. Щоб допомогти мітингарям, Георгій хотів кинути шини у вогонь, щоб збільшити димову завісу на барикаді. Саме тоді о 08:59 в нього влучила куля – вона ввійшла у лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Побратими донесли пораненого до медпункту в Михайлівському Золотоверхому соборі. Однак урятувати життя майданівця не вдалося. Він помер від крововтрати.

Георгієві Арутюняну було 53 роки.

Пошанування. 23 лютого 2014 року Георгія Арутюняна поховали у Рівному.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Георгієві Арутюняну було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові.

3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Георгієві Арутюняну присвоєно звання "Почесний громадян міста Рівне" (посмертно) та нагороджено відзнакою "За заслуги перед містом" І ступеня (посмертно).

4 липня 2019 року на фасаді підприємства "Рівнеоблводоканал", де працював Георгій, на його честь установили меморіальну дошку.