Робота з травмою. Як створюються меморіали?

Чи існують правила створення меморіалів? Хто вирішує як, що та кого вшановувати? Як зробити пам’ять активною? Як дати раду з травматичним досвідом суспільства?

Про український та іноземний досвід створення меморіальних просторів і принципи меморіалізації – розмова генерального директора Національного музею Революції Гідності Ігоря Пошивайла з ведучою Іриною Славінською у програмі “Громадська хвиля”.


Основні тези розмови

До закону про декомунізацію в Україні домінували пострадянські комеморативні практики. Це переважно пам’ятники, скульптури, пам’ятні дошки. У ХХІ столітті поширилися інші підходи до вшанування визначних чи трагічних подій та жертв і героїв, зокрема шляхом створення меморіальних просторів із багатьма компонентами. Україна як незалежна держава нині на шляху запровадження власних правил і практик ушанування щодо складної сучасної історії та її дійових осіб.

Важливо домовитися про правила подавання інформації. Це може сприяти виникненню інноваційних експериментальних підходів і запереченню старих концепцій презентації складної історії. Конфлікт навколо меморіального центру “Бабин Яр” – дуже яскравий приклад боротьби пам’ятей. Ці правила швидше не догма, а соціальна угода. Вони здебільшого лежать в етичній площині. 

Світові кодекси етики меморіалів насамперед закликають шанобливо ставитися до гідності жертв, наголошують на неприпустимості маніпуляції ними, експлуатації та приниження їх у тій чи іншій формі. Такі правила порушують питання важливості плюралістичного підходу до пам’яті, вшанування індивідуальних доль і конкретних людей, а не лише узагальнених знеособлених жертв у площині кількості їх та масштабності злочинів.

Призначення меморіалів – берегти пам’ять, інтерпретувати важливі історичні події, передавати наступним поколінням вивчені уроки, єднати спільноту й вибудовувати чи зміцнювати її ідентичність перед теперішніми викликами. Тут багато що залежить від політики й культури пам’яті, від локальних традицій і самого історичного контексту та політико-соціального ландшафту, довіри членів суспільства до держави й одне до одного. Меморіали покликано вшановувати людину чи групу людей, події, пов’язані з травматичною історією, її переживанням і набутим досвідом.  

Обов’язковий принцип меморіалізації – відкриті публічні обговорення та конструктивні дискусії усіх причетних сторін. Наприклад, у підготовчих процесах щодо створення Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності було апробовано модель широких громадських обговорень. Утім, не існує єдиного рецепту прийняття правильних рішень у меморіалізації “гарячої” та травматичної історії. Люди реагують на такі події з короткою історичною дистанцією дуже емоційно. Тому передусім важливо досягти розуміння того, що ми меморіалізуємо, де, як, для чого й чому саме сьогодні.

Чимало сучасних меморіалів зосереджуються не стільки на травмі, злочині та смерті, скільки на увічненні пам’яті про жертви та жертовність, героїзм і тріумф життя, спрямовуються із минулого у майбутнє. Кожна травматична подія важлива насамперед як історичний урок, як соціальний досвід, як шанс до змін, як засторога недопущення подібного у майбутньому. Отож одна з основних функцій меморіалів – усвідомлення жертовності співвітчизників і ціни свободи, важливості власного вибору й соціальної відповідальності, єднання та консолідації суспільства. 

Запис програми “Громадська хвиля” від 28.03.2020
Ведуча – Ірина Славінська