Сергій Олександрович Кемський народився у місті Керчі Автономної Республіки Крим 15 листопада 1981 року. Батьки родом із Житомирщини, переїхали на півострів через службу батька на флоті. Сергій закінчив місцеву школу №1. Займався кікбоксингом, плаванням, любив читати і сам писав вірші. 1999 року вступив на філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність "політологія".
Під час навчання на останньому курсі разом із однокурсниками приїхав до Києва і долучився до Помаранчевої революції.
Після університету Сергій оселився у столиці. Спочатку писав тексти для рекламного агентства, а потім зайнявся журналістикою. У 2009 році разом із товаришем заснував ГО "Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив", готував аналітичні матеріали. У 2011 році переїхав у Коростень до батьків. Писав статті для інтернет-видання "Українська правда" та газети "День", перекладав з англійської. Сергій вів декілька інтернет-проєктів: заснував ресурс "Кооперативний рух", створив портал для англомовних користувачів про Україну та розробив сайт, де громадяни могли отримати безкоштовну юридичну онлайн-консультацію.
Участь у Революції Гідності. Коли стало відомо, що тодішній президент України Віктор Янукович під час Вільнюського саміту остаточно відмовився від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, Сергій сказав матері, що для країни все тільки починається. 1 грудня 2013 року, після побиття силовиками активістів у середмісті столиці, він взяв участь у багатотисячному мітингу. Надалі часто залишався на Майдані, ночував у наметовому містечку. Допомагав створювати організації взаємодопомоги у Коростені та на Майдані у Києві. Вважав себе анархістом та обстоював ідеї самоорганізації та прямої демократії, долучився до активістів. Побратими називали його "Серхіо".
Як журналіст і громадський активіст, Сергій шукав ефективні механізми взаємодопомоги, контролю за політиками, подолання міліцейського свавілля, що відбито у його статтях, опублікованих, зокрема, на сайті "Української правди". Останньою з них стала публікація "Чуєш, Майдане?", датована 19 грудня 2013 року. Сергій писав, що Майдан має стати важливим поштовхом до самоорганізації суспільства, що громадяни повинні виборювати право обирати не лише парламент і президента, а й районних суддів, голів райвідділів міліції, прокурорів та інших чиновників і за допомогою загальнодержавних і місцевих референдумів звільняти тих посадовців, які втратили довіру громади.
До Коростеня Сергій приїздив кілька разів. 16 лютого 2014 року батьки бачилися з ним востаннє, а вже наступного дня він знов приїхав до Києва. 18 лютого Сергій взяв участь у “мирному наступі" до Верховної Ради України. Обороняючи Майдан під час атаки силовиків, біля готелю "Козацький" отримав незначну травму обличчя. Останні фотографії Сергія з лейкопластиром на переніссі були зроблені у переддень його смерті на фоні барикади на Хрещатику.
В ніч проти 20 лютого Сергій чергував на барикаді. Повернувшись зранку в намет, мав намір відпочити, але, за словами друга, хтось йому зателефонував і повідомив про загострення. Сергій ще встиг переговорити з матір’ю, а потім пішов на Інститутську.
Мати згадувала, що син завжди казав: якщо побачить на Майдані зброю, то піде звідти. Він був противником насилля і під час наступу на силовиків мав лише металеву каску та дерев’яний щит.
Разом з іншими протестувальниками Сергій підіймався вгору по вулиці Інститутській. На відео видно, як він штурмує пагорб у районі мосту через Інститутську, а потім рухається уздовж Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України ("Жовтневого палацу") у бік в’їзду до комплексу. А о 09:28 побратими вже переносили пораненого Сергія всередину до будівлі. Поранення – у шию та груди (одна куля застрягла у правій легені) – виявилися смертельними.
Сергію Кемському було 32 роки.
Пошанування. Сергій Кемський похований в селі Великий Яблунець Ємільчинського району Житомирської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Кемському було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні, та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові. 15 листопада 2014 року у Коростені на фасаді будинку по вулиці Жовтневій, 50, де жив Герой, відкрили меморіальну дошку. 20 травня 2016 року вулицю Жовтневу у Коростені перейменували на вулицю Сергія Кемського, а 18 травня 2019 року на початку цієї вулиці відкрили пам'ятний знак. 27 липня 2018 року іменем Сергія Кемського назвали колишню вулицю Центральну в селі Великий Яблунець.
2018 року започатковано щорічний Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт на тему Революції Гідності на здобуття Відзнаки імені Героя Небесної Сотні Сергія Кемського.
