Ігор Федорович Дмитрів народився 9 жовтня 1983 року у м. Калуш Івано-Франківської області.
Змалку доглядав разом із братом Миколою батька, який тяжко хворів. Мати, щоб утримувати родину, була змушена їздити на заробітки за кордон.
Після закінчення місцевої школи №10 Ігор вступив до Калуської філії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, але за рік перевівся на заочну форму навчання, щоб мати можливість заробляти. Брався за різну роботу, їздив на заробітки за кордон та в різні міста України. У 2005 році закінчив навчання та отримав диплом за спеціальністю «правознавство».
У селі Копанки Калуського району Івано-Франківщини почав самотужки зводити будинок, де мріяв оселитися з матір’ю та майбутньою родиною.
Близькі Ігоря розповідають, що він не терпів брехні та несправедливості, а тому зголошувався бути спостерігачем під час виборів, входив до виборчих комісій. Прагнучи відстоювати справедливість як правник, у 2013 році Ігор закінчив додатково Чернівецький юридичний інститут Національного університету «Одеська юридична академія». Але попрацювати за фахом так і не встиг, адже невдовзі в Україні почалися масштабні протести, які отримали назву Євромайдан або Революція Гідності.
Участь у Революції Гідності. У січні 2014 року Ігор Дмитрів вперше прибув на київський Майдан. Долучився до активістів Третьої сотні Самооборони майдану. Був охоронцем наметового містечка, за словами брата, брав участь в акціях Автомайдану.
Вдруге разом із земляками та товаришем Володимиром Шульганом Ігор повернувся на Майдан у лютому. Він виїхав з побратимами з Івано-Франківська 18 лютого, а 19 лютого вже був на Майдані. Весь час перебував на передовій. Зранку 20 лютого спілкувався із братом, якому повідомив, що разом із побратимами йде у наступ.
Близько 9:20, коли силовики відійшли до так званої «снігової барикади» поруч з вестибюлем станції метро «Хрещатик» на Інститутській, Ігор Дмитрів разом із Володимиром Шульганом та іншими протестувальниками підіймався вгору по Інститутській. Невдовзі друзі опинилися в різних місцях. Володимир – біля Жовтневого палацу, а Ігор разом з чотирма іншими протестувальниками піднялися непарним боком Інститутської вулиці у напрямку до станції метро «Хрещатик». Збереглося відео, на якому зафіксовано останні хвилини життя Ігоря Дмитріва. Із засобів захисту на ньому була металева військова каска, будівельні окуляри, алюмінієва пластина, яка прикривала бік, та невеличкий протиударний алюмінієвий щит. Однак алюміній не захистив від куль: о 09:21 Ігор Дмитрів отримав чотири вогнепальних поранення. За кілька хвилин до пораненого підбіг інший майданівець – Андрій Дигдалович, який покликав на допомогу побратимів, але в цю мить і сам був смертельно поранений.
Кілька протестувальників, прикриваючись щитами відтягли Ігоря від небезпечного місця униз по вул. Інститутській та донесли до будівлі КМДА. Але поранення було несумісним із життям: кулі пошкодили легені, нирку та аорту. 20 лютого близько 17:00 надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні № 17 про те, що Ігор помер.
Ігорю Дмитріву було 30 років.
Пошанування. Ігоря Дмитріва поховано у місті Калуш Івано-Франківської області на Новому цвинтарі Височанки. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігорю Дмитріву було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет нагородив Ігоря Дмитріва медаллю «За жертовність і любов до України» (липень 2015, посмертно). 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно). Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, а також на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 25 лютого 2014 року Ігорю Дмитріву було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Калуш» (посмертно). 17 квітня 2014 року у Калуші на фасаді будинку (проспект Лесі Українки, 1), де жив Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 20 лютого 2015 року у Калуші на фасаді будівлі школи-ліцею № 10 (вулиця Євшана, 17), де навчався Ігор Дмитрів, йому було відкрито меморіальну дошку. 21 листопада 2016 року на фасаді будівлі корпусу Чернівецького юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія» (вулиця Сковороди, 7), де навчався Герой, йому було відкрито меморіальну дошку.