Олександр Володимирович Храпаченко народився у Рівному 18 вересня 1987 року. У 2004 році закінчив школу № 19 та вступив на художньо-педагогічний факультет Рівненського державного гуманітарного університету. Навчання проходив на кафедрі театральної режисури за спеціальністю «режисер драматичного театру». У 2010 році закінчив університет з освітнім рівнем «бакалавр». Олександр був яскравим студентом факультету, грав у багатьох режисерських роботах студентів. Знявся у фільмі Рівненського телеканалу РТБ «Воскресіння» у ролі солдата, який повернувся з війни додому.
Подальше своє життя Олександр пов’язав із промисловим альпінізмом – висотними роботами з утеплення, фарбування та реставрації будинків. Однак не полишав і роботу у театрі: був провідним актором театру вільної пластики «Яблуко» при кафедрі театральної режисури, який діяв від всесвітньої молодіжної християнської організації YMCA. Як актор зіграв у спектаклях за творами А. Салинського «Сьогодні я стану жінкою», О. Слаповського «Від червоного щура до зеленої зірки», Софокла «Ісмена». Поставив кілька спектаклів за творами А. Чехова «Ведмідь», С. Мрожека «Стриптиз» тощо. Водночас Олександр був членом організації YMCA не лише як актор, а і як скаут-рейнджер – так називають скаутів, які пройшли школу виживання та лідерства. Крім того, брав участь у військовому рятувальному підрозділі «Скіфи».
Захоплюючись альпінізмом, Олександр підкорив усі гірські вершини в Україні. Окрім театру та гір цікавився рок-музикою.
Мав наречену – Катерину Самчук, з якою планували одружитися влітку 2014 року.
Участь у Революції Гідності. Коли наприкінці 2013 року почалися перші мітинги на Майдані, Олександр не вірив в їхню ефективність. Однак після «диктаторських» законів 16 січня 2014 року та перших смертей у Києві він приєднався до місцевих протестувальників у Рівному. Спочатку, 24 січня, взяв участь у захопленні Рівненської обласної державної адміністрації, а після цього приїхав до Києва. Він став членом Самооборони Майдану, увійшовши до 35-ї сотні «Волинська січ». Мав псевдо «Вандал», але найближчі друзі називали його Альпіністом.
У сотні Олександр був командиром відділення – ройовим. Але коли захворів і був змушений на короткий час повернутися додому, передав командування своєму товаришеві Володимирові Пастушку і після повернення відмовився приймати командування.
Востаннє Олександр вирушив до Києва 17 лютого. Під час однієї з останніх телефонних розмов з нареченою сказав, що якщо з ним щось трапиться, щоб вона не сумувала. 19 лютого Олександр спілкувався телефоном з батьком, але не зізнався, що перебуває на Майдані. 20 лютого 35-а сотня пішла у наступ, плануючи захопити останню, так звану «сніжну», або 8-му, барикаду на вул. Інститутській в районі верхнього виходу станції метро «Хрещатик». Бійці спецпідрозділів, які ще близько 09:00 почали відступати від монумента Незалежності, рухалися вглиб по Інститутській у напрямку до будівлі клубу Кабінету міністрів України, продовжуючи відстрілюватися. 35-а сотня отримала наказ відступати. Олександр разом з кількома побратимами залягли за барикадою. Почувши вибух «коктейлю Молотова», Олександр підняв голову подивитися. Саме в цей час – об 11:28 – пролунав постріл. Куля потрапила у ключицю, пройшла легені та застрягла у печінці. Побратим Олександра Володимир Пастушок був переконаний, що стріляли з будівлі готелю «Україна». Однак у 2018 році в ході слідчих дій було встановлено, що постріл було зроблено з будівлі клубу Кабінету міністрів. Снайпер виявився бійцем спецзагону «Омега», який був направлений на вулицю Інститутську 20 лютого за наказом тодішнього командувача внутрішніми військами Станіславом Шуляком.
Олександру Храпаченку було 26 років.
Пошанування. Олександр Храпаченко похований у м. Рівному на цвинтарі «Новий» поряд з іншими рівенчанами – загиблими героями Небесної Сотні. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександру Храпаченку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України» (липень 2015, посмертно). 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно). 3 червня 2014 р. рішенням сесії Рівненської міської ради Олександру Храпаченку присвоєно звання «Почесний громадян міста Рівне» (посмертно) та нагороджено відзнакою «За заслуги перед містом» І ступеня (посмертно). 20 жовтня 2014 р. у Рівному на фасаді будинку № 11-А по вул. Волинської Дивізії, де жив Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 12 грудня 2014 р. у м. Рівному на фасаді будівлі навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа-ліцей № 19» (вул. Макарова, 48), де навчався Герой, було відкрито меморіальну дошку. 20 лютого 2015 р. на фасаді будівлі головного корпусу Рівненського державного гуманітарного університету (вул. Степана Бандери № 12), де навчався Герой, йому було відкрито меморіальну дошку.
У рідному місті Герою присвячені стенд на перетині вулиць Соборної і 16 липня, а також художньо-скульптурна композиція на будинку по вул. Гоголя, 4. За ініціативою Володимира Пастушка, бійця батальйону ім. Генерала Кульчицького Національної гвардії України, Олександра Храпаченка нагороджено відзнакою батальйону (посмертно). У 2016 році французько-швейцарський режисер Еммануель Графф зняв фільм «Саша Х., крила на Майдані», присвячений Олександрові Храпаченку.