Ткачук Ігор

Ігор Михайлович Ткачук народився 1 вересня 1975 року в місті Знаменськ Калінінградської області Росії.

Коли Ігорю виповнилося п’ять років, родина Ткачуків переїхала в Україну та оселилася у селі Фатовець Коломийського району Івано-Франківської області (входить до складу сільської ради села Велика Кам’янка). Закінчивши місцеву школу, Ігор відслужив в армії. Одразу після демобілізації одружився з дівчиною, яку знав з дитинства. Весілля було скромним, адже майже напередодні помер батько Ігоря, який тяжко хворів. Ігор став опорою не лише для дружини Марії, а й для матері та старшої сестри. Маючи фах столяра, працював будівельником. Спочатку разом із дружиною їздили на заробітки у Чехію. Після народження первістка Ігор намагався знайти роботу в Україні. Згодом у подружжя народилося ще двоє дітей.

Для своєї родини Ігор мріяв побудувати власний будинок. Незадовго до загибелі він купив стару хату, тимчасово облаштував її, сподіваючися у 2014 році розпочати будівництво нового будинку. Однак хату для родини загиблого добудували вже його односельці. А у 2019 р. під колесами п’яного водія у рідному селі загинув старший син Ігоря Євген.

Участь у Революції Гідності. До протестів у Києві Ігор Ткачук приєднався у січні 2014 року. 8 лютого він повернувся до родини, щоб відсвяткувати першу річницю народження свого молодшого сина. Матері про поїздку не розповідав, щоб не засмучувати, а дружині та дітям казав, що прагне змін і тому має бути на Майдані.

18 лютого Ігор Ткачук був вдома із рідними, коли побачив, як у середмісті Києва гинуть його побратими. Він почав знов збиратися до столиці. На прохання дружини залишитися, відповів, що не може, бо дав обітницю боронити Майдан і навіть підписав її. Марія Ткачук донині зберігає датовану 29 січня 2014 року «Обітницю», на якій є підпис її чоловіка, а також сотника 14-ї сотні. Вранці 19 лютого Ігор вирушив з Коломиї до Києва разом із другом Юрієм Гошовським. І вже вдень зателефонував дружині зі столичного Майдану, повідомивши, що з ним все гаразд. Востаннє вони спілкувалися вранці 20 лютого: Ігор сказав, що він чергував вночі і тепер йде відпочивати. А вже невдовзі у складі групи протестувальників він просувався вгору по вул. Інститутській слідом за силовиками, які близько 09:00 почали відступати з майдану Незалежності. Протестувальники сподівалися взяти під контроль 8-му («снігову») барикаду напроти верхнього вестибюлю станції метро «Хрещатик», аби завадити обстрілам території Майдану. Саме неподалік від барикади, на так званому «п’ятачку смерті», о 09:49 в Ігоря влучила куля. Наскрізне поранення голови виявилося смертельним. Майданівця не врятувала навіть металева каска, яку напередодні роздобув для нього Юрій Гошовський. Загиблого побратими перенесли до готелю «Україна».

Ігорю Ткачуку було 38 років.

Пошанування. Ігор Ткачук похований у с. Велика Кам’янка Коломийського р-ну Івано-Франківської області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Ігорю Ткачуку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет нагородив Ігоря Ткачука медаллю «За жертовність і любов до України» (липень 2015, посмертно). 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно). Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, а також на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 15 травня 2016 року у центрі с. Велика Кам’янка було встановлено пам’ятний знак з портретом Героя, а на фасаді будівлі Великокам’янського ліцею, де вчився Ігор Ткачук, йому встановлено меморіальну дошку.