Сердюк Ігор

Ігор Миколайович Сердюк народився 3 листопада 1969 року у місті Кременчук на Полтавщині. Закінчив кременчуцьку середню загальноосвітню школу №18. У 1988–1990 роках проходив строкову військову службу. Повернувшися до Кременчука, долучився до місцевого національного руху.
За спогадами друзів, Ігор був людиною, яка сприймала будь-яку систему як обмеження власної свободи. Він критично ставився до політиків, але цікавився постаттю Че Гевари і навіть зробив собі татуювання з його портретом. Шукав себе і в роботі. Певний час займався збіркою меблів, виготовленням кераміки, працював звукорежисером на кременчуцькому «Відкритому радіо». В останні роки як приватний підприємець організовував ремонтно-монтажні роботи.
Захоплювався дайвінгом, був переможцем на всеукраїнських змаганнях з цього виду спорту, а також брав участь у міжнародних змаганнях.
Ще зі школи закохався в однокласницю. Подружжя виховувало доньку Олександру.
Попри скептичне ставлення до українського політикуму, у 2004 році Ігор Сердюк разом із другом підтримали Помаранчевий майдан, брали участь в акціях автомобілістів, які їздили по місту колонами з пов’язаними на машини помаранчевими стрічками.

Участь у Революції Гідності. Після того, як вночі 30 листопада бійці «Беркуту» із особливою жорстокістю розігнали мітингувальників на столичному майдані Незалежності, Ігор Сердюк приїхав до Києва. Він став бійцем, а згодом і прапороносцем 9-ої сотні Самооборони Майдану. Брав участь в укріпленні та обороні барикад, пікетах. Побратими Ігоря згадують його як людину мужню та розсудливу, він завжди намагався стримувати найбільш «гарячі голови» від непродуманих дій. Його часто бачили із прапором своєї сотні, а ще Ігоря можна було упізнати по шапці-мазепинці з тризубом та червоній «арафатці», пов’язаній на шиї.
Спочатку Ігор Сердюк мешкав у Жовтневому палаці, а потім разом із побратимами приходив відпочивати до офісу Народного руху України на вул. О. Гончара, 33. Понад два місяці він провів у столиці, лише кілька разів навідавшись до рідних у Кременчук. Новий рік разом із дружиною зустрів на Майдані.
Вночі проти 18 лютого 2014 року активісти 9-ої сотні охороняли виходи з підземного переходу на Майдані, побоюючися, що цим шляхом можуть завезти силовиків. А вранці Ігор разом із побратимами взяв участь у «мирному наступі» до Верховної Ради України, щоб вимагати ухвалення закону про повернення до Конституції України у редакції 2004 року. Під час акції Ігор не мав жодного засобу захисту, тримаючи в руках лише прапор своєї сотні. Після того, як силовики почали наступ на самооборонівців і ті почали захищатися, Ігор передав прапор комусь із побратимів, а сам разом з іншими намагався звести барикаду на розі вулиці Інститутської та Кріпосного провулка, щоб затримати наступ спецпризначенців. Коли Ігор підняв черговий мішок з піском, в його обличчя вистрілили майже впритул. Сталося це у Кріпосному провулку у проміжку між 14:00 та 14:20. Куля потрапила у перенісся та пройшла навиліт. ГПУ стверджує, що Ігор Сердюк був убитий свинцевою картеччю із рушниці Форт-500, яка була закріплена за бійцем «Беркуту».
Ігорю Сердюку було 44 роки.

Пошанування. Ігор Сердюк похований у місті Кременчук на Свіштовському кладовищі. Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності Ігорю Миколайовичу Сердюку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 3 листопада 2014 року у Кременчуці було відкрито дві меморіальні дошки: одну на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 18 (вул. Ватутіна, 25), де навчався Герой, другу – на фасаді будинку № 3 по вулиці Першотравневій, де він жив. 16 лютого 2016 року рішенням сесії Кременчуцької міської ради вулицю Жовтневу було перейменовано на вулицю Ігоря Сердюка.