Наконечний Іван

Іван Максимович Наконечний народився 18 жовтня 1931 року у селі Краснопілка (нині частина села Бурти) Кагарлицького району Київської області. Зовсім маленьким пережив Голодомор, втративши сестру – одну з п’ятьох дітей у родині. Пам’ятав німецьку окупацію.
Закінчивши місцеву школу, три роки служив матросом на військовому кораблі в Севастополі. Тоді й вирішив пов’язати свою долю з військово-морським флотом. Після навчання у морському училищі отримав звання лейтенанта та служив у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, Росія). Там і одружився. У подружжя народилося двоє синів. Заради родини після п’яти років служби Іван Наконечний демобілізувався та влаштувався працювати інженером.
На початку 1980-х Іван Максимович повернувся на Київщину, щоб доглядати за паралізованою матір’ю та батьком, згодом оселився у Києві, куди переїхала і його дружина.
За два роки до Революції Гідності в житті Івана Максимовича сталася трагедія – він овдовів і втратив одного із синів.

Участь у Революції Гідності. До протестів у середмісті столиці Іван Максимович долучився одразу після побиття 30 листопада 2013 року бійцями спецпідрозділу МВС «Беркут» мирних активістів на майдані Незалежності. Відтоді їздив на Майдан чи не щодня, був там по 5-8 годин попри вмовляння родичів. Хотів записатися до Самооборони Майдану, але через поважний вік йому відмовили, хоча і долучали до чергувань, прислухалися до порад.
Рідних Іван Макисмович заспокоював, кажучи, що навряд чи у когось підніметься рука на стару людину. Проте напередодні ходи, запланованої на 18 лютого 2014 року, щоб вимагати у парламентарів ухвалити зміни до Конституції, які б обмежили повноваження президента, Іван Максимович підготував аркуші, де записав всі свої паспортні дані та вказав номер телефону племінниці.
18 лютого разом з тисячами інших мітингувальників Іван Наконечний був в урядовому кварталі, оточеному силовиками. Останні, використовуючи зброю, намагалися перешкодити колонам майданівців прорватися до будівлі Верховної Ради України. Після 15:00 спецпризначенці почали відтісняти протестувальників до майдану Незалежності. Проти людей застосовували травматичну зброю, закидали світло-шумовими гранатами. Багато з тих, хто відстав, був по-звірячому побитий силовиками. Серед цих людей опинився й Іван Максимович. У проміжку між 15:45 та 15:50 він перебував біля будинку №16 на вулиці Інститутській, саме тут отримав важкі травми голови та шийного відділу хребта. Його шпиталізували до Інституту нейрохірургії, зробили операцію. Упродовж двох тижнів поранений перебував у комі, але 7 березня 2014 року його серце зупинилося.
Івану Наконечному, найстаршому з Героїв Небесної Сотні, було 82 роки.

Пошанування. Похований у Києві на Лісовому кладовищі. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Іванові Наконечному було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю «За жертовність і любов до України» (посмертно). 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького УГКЦ Святослава (посмертно). Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, а також Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 19 лютого 2016 року у Києві на фасаді будинку (вулиця Лісківська, 28), де жив Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 2 вересня 2019 року на будівлі Буртівської загальноосвітньої школи, в якій навчався Наконечний, йому було відкрито меморіальну дошку. 21 серпня 2020 року у селі Бурти на вшанування пам’яті Івана Наконечного та всіх загиблих майданівців відкрили пам’ятний знак «Розстріляна Гідність».