Революція на граніті

Центральний майдан радянського Києва називався площею Жовтневої революції. Саме на ній розпочалась перша українська революція нового часу. Мало хто підозрював, що тривала остання зима СРСР.

Якщо порівнювати наші революції, співвідносити тривалість і досягнення задекларованих цілей, найуспішнішою може виявитися саме Революція на граніті 1990 року. Звісно, важливо розуміти, що кожна історична доба має свій контекст. Тодішні вимоги студентства були повністю в ключі потужних демократичних віянь, і вписувались у процеси, що були запущені опозиціями в інших союзних республіках. Імперативи студентської революції стали каталізатором свободи та розпаду СРСР. Натомість вихід українців на вулицю 2013 року докорінно змінив вектор державного курсу.

Що б там не було, за 16 днів жовтня 1990 року організований студентами протест домігся своїх п’яти вимог. 17 числа Верховна Рада УРСР постановою гарантувала:

  • Звільнити Прем’єр-міністра УРСР Віталія Масола

  • Провести в Українській РСР нові вибори

  • Забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за їхньою згодою

  • Створити тимчасову комісію Верховної Ради УРСР з питання націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України

  • Відкласти підписання нового Союзного договору між республіками СРСР

 

 

“В перший день оголосили голодування 108 людей, 80 із яких — львів’яни”, — пригадує Андрій Салюк, тодішній голова студентського братства Львівської політехніки. А вже 6 жовтня створена за дорученням Верховної ради комісія прозвітувала, що голодують 158 осіб із 24 міст УРСР. Більшість парламенту тоді становила комуністична “група 239”. На твердження, що в багатьох голодувальників підвищена температура, парламентом роздався зверхній сміх.

“Вже після подій я бачив закриті документи КГБ СРСР про те, що на грудень готується масштабна політична акція. Органи все знали. І ми розуміли загрози. Якби не вдалося закріпитися на площі, ми мали й інші варіанти. Проте, на диво, спрацював План А. І взагалі — всі українські революції мають спільне: не відбулися б без підтримки населення Києва”, — говорить учасник голодування, теперішній дипломат Денис Автономов.

З ним погоджується співачка й телеведуча Анджеліка Рудницька: “Ми на це не розраховувати й не сподівались, але підтримки було більше, ніж могли уявити. Вона в дрібних моментах. Викладачка з філософії була в нас дуже сувора, яку всі боялись. А на іспиті вона мені поставила “відмінно” і віддала заліковку зі словами: я вами пишаюсь”.

Мітингувальники отримували щоразу додатковий авторитет, коли підтримку висловлювали відомі люди, як письменниця Ліна Костенко. Акторка Ніла Крюкова навіть приєдналася до голодування. А письменник Олесь Гончар на площі прилюдно спалив членський квиток Комуністичної партії Радянського союзу.

“Майдан потопав у квітах. Я стільки квітів, ще й холодної осені, не бачив. Особливо дівчатам дарували”, — пригадує учасник голодування з Сум Віктор Рог. Про дієвість і наслідки протесту додає таке: “Ці події дуже налякали старших наших “дєятєлєй”, і вже на виборах до Верховної ради 1994 року ввели закон — він діяв лиш одного разу — відповідно до якого заборонялося балотуватися громадянам, вік яких становив менше 24 років. Це робилося, щоб відсікти активну молодь, яка на цій хвилі показала себе. І тоді ні Медуниця, ні Рог, ні Доній, ні Тягнибок, ні багато інших людей не могли балотуватися”.

 

 

Матеріал написаний на основі ексклюзивних розповідей учасників, а також матеріалів на сайтах ukrnationalism.org, istpravda.com.ua, uk.wikipedia.com.