"Не про смерть, а про життя". Як у Києві відзначили річницю Революції Гідності

Шостий рік поспіль Україна відзначає перемогу Революції Гідності та вшановує тих, кому ця перемога вартувала життя. У центрі столиці, в колонній залі КМДА – там, де грілися та спали активісти під час подій Євромайдану, було проведено пам’ятну програму “Вдячні за свободу”. Роздумами та спогадами ділилися учасники й очевидці подій, родичі Героїв Небесної Сотні, медики Майдану, волонтери та ветерани війни. 

Паралельно тривала виставка світлин “Майдан. Історія майбутнього” Юрія Білака. Охочі могли придбати тематичну літературу, а також побачити знайомі артефакти тих часів. 

Гостям представили проєкт Дарини Кульчицької "Характери Гідності" – трихвилинні ролики, де рідні Героїв Небесної Сотні діляться спогадами про них.

Після цього розпочався концерт, учасниками якого стали улюблені "майданівські" музиканти. Серед них – “TaRuta”, “Хорея Козацька”, "Сестри Тельнюк", “Рутенія”, Ярема Шевчук, Сергій Фоменко, Леся Рой, Тарас Силенко, Михайло Хай, Зеник, Володимир Гонський, Руслана Лоцман.  

Автором програми став Тарас Компаніченко, режисером – Валерій Гладунець. Вели програму Лариса Руснак та Володимир Гонський. 

Пісні кобзарів і лірників, думи та глибокі медитативні мотиви змінювалися іронічними мелодіями гурту “Телері”, що піднімали бойовий дух упродовж усієї революції. 

Організаторами дійства стали Національний музей Революції Гідності, Київська міська державна адміністрація, мистецьке об’єднання "Глечик", благодійний фонд "Майдан Гідності", громадські організації "Родина Героїв Небесної Сотні", Самооборона Майдану й Асоціація медиків Революції Гідності. 

Ось як згадували Революцію Гідності очевидці та учасники. 


Генерал Ігор Гордійчук, Герой України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна:

“Надзвичайно важливо, щоби ми проводили такі заходи, дуже прикро, що нас так мало. Слава Богу, що все-таки ми є. Дуже мало нас також було під час початку російської агресії, особливо в Криму. Значна частина людей була деморалізована, отруєна російською московською пропагандою. Дуже важко з ними було знаходити спільну мову.

Коли побачив, що жодні завдання ні в Криму, ні в Донецьку не виконуються, прийшлося попроситися на передову, щоб мати зв’язок із підрозділами. Армія була деморалізована. Перші місяці ми були практично голі-босі, без нічого. Каски, бронежилети – неможливо в них було виконувати завдання. Вони не виконували своєї основної функції, в багатьох випадках заважали. Дуже врятував потужний добровольчий і волонтерський рух. 

Нас мотивував, надихнув подвиг Героїв Небесної Сотні. Ми повинні цю справу доробити, хоч би як важко було. Це не німецький автобан, не американський, не канадський хайвей, тут треба взяти й робити. Хоч нас небагато, але нас більше, ніж було в 2014 році. 

Ми маємо ворога і зовнішнього – Росію, і внутрішнього – багато хто хоче ваш ратний подвиг нівелювати. Але, слава Богу, ми демократична країна, ми не дамо це зробити. Ми дорожимо і вами, і героями, які віддали найдорожче – своє життя за наше з вами майбутнє. Ми цю справу обов’язково доведемо до кінця”.

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті: 

“Перш за все хочу вклонитися родинам Героїв Небесної Сотні. Це дуже важлива історія про Революцію Гідності. Це історія перемоги почуття справедливості, поваги, гідності над страхом. Бо багато хто боявся. Хтось боявся вночі, очікуючи нападів беркутівців, але стояв; хтось боявся, що його виключать з університету, – у мене було багато студентів, тікали з пар на Майдан. Ми з колегами-викладачами тікали з пар – ми вважали, що є важливіші речі. Були чиновники, ректори, директори, які прикривали студентів, викладачів. 

Люди, пам’ять яких ми тут ушановуємо, здобули найбільшу перемогу. Вони з цими фанерками йшли під кулі, і не боялися. І витягали одне одного з-під куль. Це велика перемога, про яку ми не маємо ані морального, ані громадянського права забути. 

Інститут фіксує усні свідчення людей, які стояли на майдані Незалежності за незалежність. Уже видано не один том усноісторичних свідчень. Це дуже важлива інформація. Жива пам’ять, яку ми звершуємо зараз тут, дає нам змогу відчувати цей біль та цей героїзм і в повсякденному житті не забувати ціну питання. Пам’ять, яку ми фіксуємо в книжках, усноісторичних свідченнях, артефактах, творах мистецтва і навіть коміксах, – це та пам’ять, яка залишиться на довший час. 

Багато політичних сил намагаються приватизувати Революцію Гідності та подвиг Героїв Небесної Сотні. Майдан – це місце, і час, і простір, і люди, які були поза партіями, це було місце громадян різних національностей, класів і політичних поглядів. А об’єднувала їх повага до прав людини, до європейського вибору, до свободи, любов до цієї країни. Ми часто сваримося – хтось за цю партію, хтось за ту. Це другорядні речі. Партії приходять і йдуть. Ми повинні пам’ятати те, що важливіше, що за цим стояло”. 

Ігор Гурик, голова громадської організації “Родини Героїв Небесної Сотні”, батько Романа Гурика

“Вони захистили всіх нас і дали нам можливість змінитися самим у першу чергу, змінити на краще наше оточення, державу. Щоб ми з вами були гідними називатись українцями. А гідність починається з поваги до ближнього – не зважаючи ні на статок, ні на посаду, ні на професію. Кожен із нас приносить у цей світ щось добре. 

Одного разу син сказав: “Людина – це така істота, що, навчаючись, стаючи кращою, розумнішою, пізнаючи цей світ, може з нього зробити ще кращий світ, ніж він є. Але все в руках Господа. І ти розумієш: чим більше в тебе оточення, чим більше в тебе друзів, чим більше тебе поважають, – це і є Господь, бо він є в кожному з нас. Але якщо ти один і навколо немає нікого, то це, мабуть, є сатана”. 

Я вже шість років думаю над цими словами. І чим більше думаю, тим більше схиляюся до того, що він був правий. Чим більше в нас друзів, чим більше ми радіємо або щось створюємо разом, тим кращим стає цей світ. Я вірю в те, що наша Україна буде. Вірю в те, що ми її зробимо такою, якою хотіли побачити вони”. 

Голова виконкому Самооборони Майдану, волонтер Роман Онищенко: 

“Боротьба за Україну, за нашу незалежність триває вже більш ніж триста років із Росією. Сьогоднішній день найтяжчий, тому що в цей день шість років тому загинуло багато патріотів України, які вийшли зі щитами й ішли на Майдані. І в той день ми втратили їх. Але ми здобули перемогу України над Росією. Вона не змогла змиритися, і невдовзі почалася російсько-українська війна. Ті, хто був на Майдані, одні з перших пішли добровольцями на фронт. Ті, хто був в областях, ішли у військкомати, територіальні батальйони, військові частини – йшли протистояти ворогу.

Україна, якщо не буде домовлятися з ворогом, а обстоюватиме територіальну цілісність, ітиме вперед, обов’язково здобуде перемогу – як тоді, так і тепер!” 

Андрій Гук, медик Майдану: 

“Час не лікує. Час ставить свої акценти. Наших побратимів, яких ми врятували, наших побратимів-медиків – із них уже 115 там, на небесах. Уже більш ніж сотні з того часу немає з нами. Час сказав про те, що те, що ми з вами зробили, – це є справді чудо. Чудо для України, для кожного з нас, для наших дітей, онуків і ненароджених. Тому що ми вибороли основне – право бути такими, як ми є. І тепер держава й ті, кого ми обираємо в парламент, не можуть із цим не рахуватися. І тому медицина буде така, яка вона була на Майдані, – для кожного з вас. І вона буде людська”.

Олена Євстігнєєва, медикиня Майдану: 

“І в пам’ять про Героїв Небесної Сотні, про загиблих учасників АТО, а також про ті неймовірні часи, які ми з вами пережили, наша асоціація “Медики Революції Гідності” разом із Національної академією медичних наук започаткувала проєкт безкоштовних обстежень в усіх інститутах академії. Усі охочі: учасники Майдану, учасники АТО, родини Героїв Небесної Сотні, родини загиблих учасників АТО – будь ласка, на нашій фейсбучній сторінці Медична служба штабу національного спротиву, а також Національної академії медичних наук – пишіть, де ви та ваші родини хотіли би пройти обстеження. Вас не тільки оглянуть найкращі лікарі України, а, якщо треба, зробимо високотехнологічні обстеження. І навіть сьогодні ми намагалися трошки відтворити медичний пункт для вас: можна поміряти цукор, тиск, холестерин, і в тій кімнаті є лікарі, які можуть дати консультацію”.  

Андріана Сусак, активістка Революції Гідності, штурмовик батальйону “Айдар”, голова Жіночого ветеранського руху, Народний Герой України: 

“8 травня ми поїхали в Луганськ маршрутками. Нас було близько ста осіб. Про нас потім заспівали пісню “Від Майдану до “Айдару”. Ми поїхали з Майдану на війну, й у нас у батальйоні були не роти, а сотні. І кожен знав, що це твоя сотня і твоя штурмова група. І Сотня Небесна, яка для мене є сакральна, про яку я не можу говорити, тому що для мене це була шокова терапія, яка віддала найцінніше – життя за гідність і свободу, змінилася тисячами майданівців, тисячами українців, які віддають досі життя за незалежність і цілісність України. 

Для мене Майдан – це свобода. Це гідність. Це народження незалежності України. Саме з 2014 року, а не з 1991. Для мене Майдан – це поділ життя на до і після. Це єдність. 

У ці важкі часи, коли хочуть переписати історію Майдану, скоро відбудуться суди на “беркутами”, і кожен буде сидіти в соціальних мережах чи дивитися по телебаченню, як їх судять. Ми маємо згадати про те, що на Майдані була гідність. І, коли ми о 12-й ночі співали гімн України – я зараз звертаюся до молодого покоління, тому що я на них покладаю велику надію, – це було ніби перше кохання. Коли ти їдеш у метро закіптюжений – геть-геть! І люди дивляться на тебе з осудом, тому що ти весь пропах димом і чорний від кіптяви, а ти кажеш: “Нюхайте, так пахне запах свободи!”

Я звертаюся до молоді: ви знаєте, що таке ґаджети, що таке хештег #це_свобода. Щоб хоча хтось із вас зробив у соціальних мережах: "Герої Небесної Сотні – #це_свобода". Ви вже дорослі, і ви повинні мати свободу і гідність, боротися за свою національну ідентичність". 

Дарина Кульчицька, авторка роликів “Характери Гідності”: 

“Для мене цей проєкт дуже важливий. Мені дуже хотілося показати життя героїв. Біль близьких, які втратили своїх любих синів, братів, батьків. Але показати, скільки любові було в сім’ях, скільки поваги, – це мені дуже хотілося. Тому, я вважаю, цей проєкт – це не про смерть, а про життя. 

Я його хотіла зробити лаконічним, щоб були дуже коротенькі історії. Мені здається, якщо подивитися хоча б три-п’ять роликів, стає зрозуміло, наскільки Герої Небесної Сотні схожі між собою. Те, що я помітила, – майже всі цікавилися історією. Мабуть, це якось і вплинуло на те, що люди пішли на Майдан. Бо не хотіли, щоби знову повторилася історія йУкраїна знову опинилася під загарбниками. Хотіли кращої долі для країни і для своїх близьких”.

Ірина Дідич, донька Героя Небесної Сотні Сергія Дідича, героїня одного з роликів “Характери Гідності”:

“Тато вірив в екотуризм, якщо іти цим шляхом, можна гарно розвинути нашу місцевість. Є куди приїжджати, є що подивитися та що показати. Як можна не любити походи – з наметами, рюкзаками? Виходиш на вершину – і бачиш весь світ!

Завжди складно говорити з журналістами про Небесну Сотню і про Майдан, тому що тебе запитують про героя, а ти відповідаєш про тата. І це насправді велика різниця – тее, що люди хочуть почути, і те, що ти хочеш сказати. У нас, у родинах Героїв Небесної Сотні, є довіра до Дарини, тому ми можемо розказувати їй те, що ви бачите на цих роликах. Ролик на три хвилини може записуватися кілька годин, він буде дуже складним, тому що ви закопуєтеся в найглибші спогади людини про того, кого вже немає поряд, і про того, про кого говорить уся Україна. Коли ця людина вже тобі не належить – ця людина вже належить усій Україні. Тому це дуже складно. Але Дарині вдалося передати в роликах те, що ми розказували, й те, що родини хочуть, щоб інші знали про Небесну Сотню. Бо Небесна Сотня – це той, хто жив усе своє життя заради України, а не тільки загинув заради України. Життя було набагато складніше віддавати, коли ти жив”. 

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності:

“Вони були різні. Юні, старші. З півночі, півдня, заходу, сходу. З онуками, дітьми, батьками. Але одностайні у своєму виборі. Прийшли на Майдан. Рішуче висловили своє “ні” потоптанню їхніх прав, громадянської гідності. І часто, на жаль, говоримо про Небесну Сотню як про жертву. Був елемент жертовності, але вони не жертви! Вони зробили свідомий вибір. І, вочевидь, це

відрізняє героїв від жертв”. 

Події на Майдані – це найбільший у світовій історії на той час мирний протест. Протест, який охопив мільйони людей, який змінив не лише долю учасників, Героїв Небесної Сотні, їхніх рідних, він змінив хід історії нашої країни. Змінив світову геополітику. І Україна стала інакшою. Але Україна досі виборює ті чесноти, свої території, свою мову, свої звичаї, традиції. І досі виборює свою ідентичність. 

Національний музей Революції Гідності діє в складних умовах за відсутності належного приміщення, за відсутності згоди сторін, якими мають бути меморіал і музей. Але за згоди, що ми повинні вшанувати учасників подій – не лише Революції Гідності, а й попередніх Майданів, а можливо, й ширший контекст – визвольних змагань українців за незалежність, ми все ж таки намагаємося робити маленькі кроки і віримо, що розбудова держави, пам’ять про Героїв Небесної Сотні, пам’ять про захисників Вітчизни, сильна, обороноздатна, незалежна держава – це не абстрактне явище. Воно повинно мати потужну інфраструктуру. Передусім інфраструктуру пам’яті, потужну ідеологію, які формували б  нашу ідентичність”.   

Пам'ятна програма "Вдячні за свободу". 20 лютого 2020 року, колонна зала КМДА

Текст: Олена Максименко