"Оду до радості" співав увесь зал разом із хором

21 листопада в Українському домі на концерті, названому “Шлях Гідності”, прозвучали “Ода до радості” Людвіга ван Бетховена та "репресована" симфонія № 3 композитора-модерніста Бориса Лятошинського. Відомий твір Бетховена, що став гімном Європейського Союзу, було виконано українською мовою так, як він звучав на Євромайдані в листопаді 2013 року, коли нові слова до нього склали учасники Революції Гідності. Перед концертом усім глядачам роздали текст, і зал заспівав разом із хором.

У концерті взяли участь солісти Національної опери, Національна академічна хорова капела "Думка", Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України. Було виконано такі твори: Борис Лятошинський, симфонія № 3, частини ІІ та ІV; Людвіг ван Бетховен, симфонія № 9, частина IV.

 

 

 

“Спершу симфонію київського композитора просто заборонили, згодом компартія звеліла, щоб автор пододавав у твір радянські музичні елементи”, – пояснює Сергій Проскурня, режисер заходу та керівник агенції "PRO production Ukraine".

Дві частини симфонії Лятошинського прозвучали в оригінальній версії. Було використано прийоми відео-арту. Під час виконання твору Лятошинського на екрані позаду оркестру відтворювалися портрети визначних українців від княжої доби до нашого часу. Музику Бетховена супроводжувало слайд-шоу, присвячене подіям Революції Гідності.

“В історії були різні часи, проте завжди були особистості, які своїм життям утверджували людську та національну гідність. Виконання симфонії буде супроводжуватися відеорядом портретів видатних українців, що лишили по собі слід як борці за національну гідність. А симфонія Бетховена відтворює непримиренність, ейфорію та студентський запал перших днів Майдану”, – пояснює задум Сергій Проскурня.

Сергій Пантюк зачитав зі сцени свою поезію:

"Майданом Незалежності блукає самота.
Мені судилось теж нести маленького хреста.
Жадалося найбільшого, та хтось сказав: “Агій!
Ти краще тут із віршами під кулями не стій”.
А серце не послухалось набридливих понук.
І чорна кров із рук лилась на випалений брук.
Ці спогади зіржавлені осіли, мов туман.
І вже не пахне паленим зачовганий майдан.
Та крутиться загрозливо тривога коло скронь.
Мої роки – морозиво, що впало у вогонь".

"Але раніше, п'ять років тому, на 20 лютого мені написався інший вірш. На сигаретній коробці", – прокоментував поет, і прочитав іще один свій твір:

"Лютий сьогодні – не лютий, а плаче.
Я б обійняв його плечі тремкі
і так би промовив: “А знаєш, козаче,
ти не самотній. Ми всі тут такі.
Тут на Майдані – землі середина.
Кожен, хто поруч, не знає “назад”.
Глянеш іздалеку – ніби людина.
Трохи наблизишся – чиста сльоза".

З усіма заходами, які до до п'ятої річниці Євромайдану підготував Національний музей Революції Гідності, можна ознайомитися у програмі заходів