КИЇВСЬКИЙ ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ САШКА КАПІНОСА
“Раз добром нагріте серце вік не прохолоне”
ВІДВІДАЛИ ШКОЛЯРІ З ЙОГО СЕЛА НА ТЕРНОПІЛЛІ
Цьогорічний день народження Олександра Капіноса був продовженням того, чим він жив, надихався та надихав. На початку відбулися цікаві заняття з історії для дітей, оскільки Сашко мріяв викладати в школі історію України. У виконанні дітей звучали вірші Тараса Шевченка, позаяк Олександр вважав його своїм ідейним наставником в активній громадській діяльності. Виступали барди та кобзарі, бо в свої 27 років Сашко почав опановувати гру на бандурі. Закінчився вечір розучуванням народних танців, оскільки Сашко й сам учащав на подібні майстер-класи в Музей Гончара, а згодом організовував їх для молоді на своїй малій батьківщині.
Цей вечір відвідала група земляків Олександра із села Дунаївці Кременецького району Тернопільської області. Перед заходом діти та дорослі побували на екскурсії місцями Революції Гідності.
Тетяна Пошивайло, заступник генерального директора з науково-просвітницької роботи Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара: “Українська пісня й танець були невіддільним складником життя Сашка. Долучившись до заходу, ми вирішили цю частину якраз і представити, а саме водіння кривого танцю, вивчення веснянок і гаївок. Працівники нашого музею долучилися до розписування писанок, тому що це теж традиційна культура, якій Сашко приділяв велику увагу, особливо символіці писанки та явищу писанкарства взагалі. Сашко хотів, щоб це все було поширено й у його рідному регіоні – на Тернопільщині, де він народився. Ми раді були долучитися до цього вечора, тому що це пам'ять про наших героїв, про людей, які показують на ділі свою любов до Батьківщини. І, можливо, саме таким чином діти, які прийшли на цей захід, теж отримають енергію любові до своєї Батьківщини через народне мистецтво, через пісню й танець”.
Олена Котляр, наречена Олександра Капіноса: “Сашко цікавився обрядами предків, пов’язаними зі жнивами та роботою на землі. Із гордістю казав, що він – селянин, хлібороб, господар на своїй Богом даній землі. Любив частувати друзів червонобокими запашними яблуками. Пригощав мене яблуками, коли повертався з дому на Майдан. Садочок, який він посадив, і тепер обдаровує родину плодами. Життя не закінчується смертю, якщо залишається сад... Ці яблучка – для вас. Частування із Сашкового саду”.
На цих словах діти – земляки Сашка почали розносити по залі яблука із саду Капіносів. У програмі також був "майданчик усних історій", на якому друзі та родичі роповіли, яким пам’ятають Олександра. Окрім того, до вечора пам’яті було знято короткий фільм про нього авторства Олени Капінос.
Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності: "Наш музей дбає не лише про предметне наповнення подальших експозицій. Він піклується про пам'ять героїв Майдану – тих, які продовжують жити, й тих, які полягли за те, щоб жили та діяли ми. Частиною сьогоднішнього вечора був "майданчик усних історій" – публічна оповідь-спомин родичів і друзів Олександра Капіноса про його життя. Докладемо зусиль, щоб такі події робити регулярними. У проекті нашого музею передбачено окремий складник – Дім Свободи, призначений для публічних зустрічей, обговорень, розвитку критичного мислення. Мріємо, що цей простір обміну думками буде своєрідним продовженням Майдану як місця контакту та взаємодії різних рухів громадянського суспільства".
Олександр Капінос, псевдо “Кремінь”, Герой Небесної Сотні. Член 35-ї штурмової сотні "Волинська січ” Cамооборони Майдану. Громадський діяч, один із найактивніших учасників Мовного майдану 2012 року та Революції Гідності. Закінчив Львівський лісотехнічний університет із відзнакою. Сприяв як землероб розвитку фермерства, відроджував рідне село Дунаїв на Тернопільщині. Переймався екологічною ситуацією краю. Організувавши для протидії місцевих жителів, домігся скасування будівництва заводу з виробництва грибного міцелію, який зруйнував би екологію Кременецьких гір. Майже щороку в травні разом із друзями їздив до Канева на Тарасову гору в річницю перепоховання Кобзаря. У рідному Кременецькому районі завдяки Сашкові постав пам’ятник полеглим у боротьбі за свободу України. Із тих книжок, на яких виховувався, він обрав для напису на ньому такі слова: “Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце…” Увечері 18 лютого 29-річний сміливець отримав поранення в голову поблизу Будинку профспілок і вранці помер.
Ініціатори: Олена Котляр, Юрій Шевчук, Валерій Гладунець, Тарас Компаніченко.
Організатори: Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”.