Олександр Царьок

Герой Небесної Сотні Олександр Царьок

Олександр Миколайович Царьок народився 2 січня 1959 року в селі Серебрія Могилів-Подільського району Вінницької області. Навчався у Серебрійській початковій та Серединській загальноосвітній школах. Згодом разом із батьками переїхав до міста Васильків Київської області. Завершивши навчання у Білоцерківському будівельному технікумі, певний час працював у Васильківській друкарні. Коли звільнився, організував власну справу: працював над ландшафтним дизайном, озеленював ділянки, створював декоративні басейни та водоспаив. Також захоплювався бджільництвом. На дозвіллі долучався до городництва, вирощував квіти, а ще полюбляв читати.

Олександр був кілька разів одружений, мав п’ятьох дітей – трьох синів та двох доньок. Незадовго до загибелі став дідусем – у старшого сина народилася дочка, яку Олександр Царьок так і не встиг побачити. 

У 2004 році Олександр Царьок був учасником Помаранчевої революції.

Участь у Революції Гідності. На столичний Майдан Олександр Царьок почав приїжджати у перші дні, коли стало відомо про відмову керівництва держави від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Разом із васильківчанами чоловік брав участь в облозі місцевої військової частини, в якій розмістився кримський загін спеціального призначення МВС "Тигр". Спецпризначенці мали їхати до Києва на ротацію правоохоронців, і Олександр разом з іншими активістами виступив живим щитом проти міліцейського підрозділу. 

Починаючи з грудня 2013 року Олександр Царьок регулярно приїздив до Києва, де долучився до активістів Самооборони Майдану. Разом із побратимами будував та укріплював барикади, тримав оборону, чергував. Коли син запрошував приїхати побачити онуку, казав, що неодмінно приїде, як тільки завершить всі свої справи на Майдані. 

20 лютого 2014 року Олександр Царьок брав участь у наступі по вулиці Інститутській. Уранці того дня після невдалої спроби прорватися на Майдан із боку будівлі Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського силовики відступили. Прагнучи відтіснити їх якомога далі від головної площі столиці, активісти почали підніматися вгору вулицею Інститутською. 

Олександр Царьок вважав, що просто стояти за Україну замало, її треба відвойовувати, а тому одним із перших кинувся за спецпризначенцями. Побачивши, як падають поранені побратими, чоловік почав допомагати виносити їх із найгарячіших точок. Захищений лише металевою каскою, він дістався сумнозвісного "п’ятачка смерті" – місця нижче від верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик" за парапетом банку "Аркада". На відео- та фотоматеріалах зафіксовано, як він разом з іншими майданівцями витягає тяжкопораненого на "п’ятачку смерті" Миколу Паньківа. Саме тут о 10:21 в Олександра Царка влучили кулі. Поранення були смертельними. Тіло загиблого перенесли в готель "Україна". Зі слів його родичів, окрім трьох кульових поранень (два в живіт, одне в серце), чоловік мав численні травми по всьому тілі та переломи.

Олександрові Царку було 55 років.

Пошанування. Олександра Царка поховано у місті Василькові. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Олександрові Царку було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю "За жертовність і любов до України", а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет Олександра Царка викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові.