Ігор Сердюк

Ігор Миколайович Сердюк народився 3 листопада 1969 року в місті Кременчук на Полтавщині. Закінчив кременчуцьку середню загальноосвітню школу № 18. У 1988–1990 роках проходив строкову військову службу. Повернувшись до Кременчука, долучився до місцевого національного руху.
За спогадами друзів, Ігор сприймав будь-яку систему як обмеження власної свободи. Він критично ставився до політиків. Водночас цікавився постаттю Че Гевари й навіть зробив собі татуювання з його портретом. Шукав себе й у роботі. Певний час збирав меблі, виготовляв кераміку, далі працював звукорежисером на кременчуцькому "Відкритому радіо". В останні роки як приватний підприємець організовував ремонтно-монтажні роботи.
Захоплювався дайвінгом, був переможцем на всеукраїнських змаганнях із цього різновиду спорту, а також брав участь у міжнародних змаганнях.
Іще зі школи закохався в однокласницю. Подружжя виховувало доньку Олександру.
Попри скептичне ставлення до українського політикуму, у 2004 році Ігор Сердюк разом із другом підтримав Помаранчевий майдан, брав участь в акціях автомобілістів, які їздили по місту колонами з пов’язаними на машини помаранчевими стрічками.

Участь у Революції Гідності. Після того, як уночі 30 листопада бійці "Беркуту" з особливою жорстокістю розігнали мітингувальників на столичному майдані Незалежності, Ігор Сердюк приїхав до Києва. Він став бійцем, а згодом і прапороносцем 9-ї сотні Самооборони Майдану. Брав участь в укріпленні та обороні барикад, у пікетах. Побратими Ігоря згадують його як людину мужню й розсудливу, він завжди намагався втримувати гарячі голови від непродуманих дій. Його часто бачили з прапором своєї сотні, а ще Ігоря можна було впізнати за шапкою-мазепинкою з тризубом та червоною "арафаткою", пов’язаною на шиї.
Спочатку Ігор Сердюк мешкав у Жовтневому палаці, а потім разом із побратимами приходив відпочивати до офісу Народного руху України на вулиці Олеся Гончара, 33. Понад два місяці він провів у столиці, лише кілька разів навідавшись до рідних у Кременчук. Новий рік разом із дружиною зустрів на Майдані
У ніч проти 18 лютого 2014 року активісти 9-ї сотні охороняли виходи з підземного переходу на Майдані, побоюючись, що цим шляхом можуть зайти силовики. А вранці Ігор разом із побратимами взяв участь у "мирному наступі" до Верховної Ради України, щоб вимагати ухвалення закону про повернення до Конституції України в редакції 2004 року. Під час акції Ігор не мав жодного засобу захисту, тримав у руках лише прапор своєї сотні. Після того як силовики почали наступ на самооборонівців, Ігор передав прапор комусь із побратимів, а сам разом з іншими намагався спорудити барикаду на розі вулиці Інститутської та Кріпосного провулку, щоб затримати наступ спецпризначенців. Коли Ігор підняв черговий мішок із піском, йому вистрілили в обличчя майже впритул. Сталося це у Кріпосному провулку в часовому проміжку між 14:00 та 14:20. Куля потрапила у перенісся та пройшла навиліт. ГПУ стверджує, що Ігоря Сердюка було вбито свинцевою картеччю з рушниці "Форт-500", закріпленої за бійцями "Беркуту".
Ігореві Сердюку було 44 роки.

Пошанування. Ігоря Сердюка поховали у Кременчуці на Свіштовському кладовищі. Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Ігореві Сердюку присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”, а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувано на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові. 3 листопада 2014 року у Кременчуці було відкрито дві меморіальні дошки: одну – на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 18,  в якій навчався Ігор, другу – на фасаді будинку № 3 по вулиці Першотравневій, де він жив. 16 лютого 2016 року рішенням сесії Кременчуцької міської ради вулицю Жовтневу перейменовано на вулицю Ігоря Сердюка.