"Хто визволиться сам, той буде вільний" – "ікона революції" Леся Українка

25 лютого виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки. 

Із цієї нагоди буде представлено повне зібрання її творів у 14 томах включно з чернетками та з коментарями вчених. Як зазначають у Міністерства культури та інформаційної політики, попереднє 12-томне зібрання було добряче покорочене радянськими цензорами. 

У різні епохи цю постать як тільки не інтерпретували. “Совєти” намагалися представити її соціалісткою, її світогляд нині розглядають із позицій фемінізму, модернізму, містицизму та інших "ізмів". 

А під час подій на Майдані Леся стала однією з "ікон революції". "Іконами революції" називали триптих на стіні будинку по вулиці Михайла Грушевського. Графіті створив художник #Sociopath у ніч на 10 лютого. 

Півтораметрові малюнки зображали класиків української літератури Тараса Шевченка, Лесю Українку й Івана Франка такими, якими вони могли би бути, якби взяли участь у Революції Гідності. 

“Хто визволиться сам, той буде вільний” – таку цитата з Лесиного твору наведено під її портретом-"іконою". 

Це графіті має свою історію з дальшим знищенням і відновленням, але наразі не про те йдеться. Чому та як образ Лесі став іконічним саме для учасників тих подій?

Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
На Голгофу, ніж хід тріумфальний…

Чи не є ці рядки прямою алюзією на подвиг Небесної Сотні? На “мирний наступ” 18 лютого, чимало учасників якої прекрасно усвідомлювали, що мирною ця хода не буде аж ніяк, що проллється кров, однак усе одно свідомо обрали цей свій шлях...  
 
Путь на Голгофу велична тоді,
коли тямить людина,
нащо й куди вона йде,
не прагнучи інших тріумфів,
знаючи іншу величність,
ніж ту, що на троні гукає:
"Я з ласки бога цариця,
бо, гляньте, – сиджу на престолі!"
 
Коли зображення з’явилося, вже полягли перші майданівці. Але найгарячіші дні були попереду.
 
Образ Лесі Українки став іконічним для майданівців невипадково. Спочатку люди вийшли захищати європейський курс розвитку країни. Попри розширення вимог і зміну акцентів, тема європейських цінностей із мітингів не зникла. 
 
Орієнтованою на Європу була й Леся. Знала на різному рівні близько десяти мов. У її лінгвістичному арсеналі, окрім англійської, німецької, французької, італійської, також давньогрецька та латина. Поетеса була знайома як із працями філософів античності, так і з тогочасною європейською літературою. Це підтверджують її праці “Два напрямки в новітній італійській літературі”, “Замітки про новітню польську літературу”, “Утопія в белетристиці”, дослідження німецької літератури тощо.
 
Ставлення Лесі Українки до російської імперії було однозначним. Воно зчитується у драматичній поемі “Бояриня”, яку недаремно виключали з усіх радянських видань. А написаний французькою мовою фейлетон “Маленька поема в прозі, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі” навіть висміює діячів французької культури, що долучилися до офіційних церемоній на честь російського царя Миколи ІІ під час його перебування у Франції. 
 
Потреба подорожувати виникла через хворобу. Відвідуючи різні міста з метою лікування, Леся Українка стала глядачкою в найкращих європейських театрах, була в курсі світових подій музично-театрального життя. Вона побувала в Німеччині, Італії, Австро-Угорщині, Єгипті, а також у Росії. Тривалий час письменниця жила в Естонії. У місті Тарту є пам’ятник їй. У Грузії вона викладала французьку мову в обмін на уроки грузинської. 
 
“Якби я не була українкою, то хотіла би бути грузинкою”, – казала письменниця. 
 
У Грузії є пам’ятники Лесі Українці та меморіальні дошки.
 
Нещодавно площа Лесі Українки з’явилася в Мадриді. А іспанський письменник Хосе Андрес Альваро Окаріс присвятив їй свою працю "Леся Українка – душа України" з нагоди ювілею поетеси. До книжки ввійшли також її твори іспанською мовою. 
 
Життя і творчість Лесі Українки настільки глибокі та багатогранні, що будь-яке стисле визначення замале для належної оцінки її особистості. Саме через те існує чимало інтерпретацій цієї постаті. Письменниця, поетка, драматургиня, літературознавиця, перекладачка, новаторка, публіцистка, фольклористка, феміністка, громадська діячка – список можна продовжувати.
 
Стиль життя, освіченість, широта зацікавлень, обізнаність у мовній і культурній площині письменниці зробили її людиною світу. Вона підсилила все це своїм псевдонімом-маркером –Українка. 

 

Текст: Олена Максименко