Повалення огорожі на будівництві меморіалу спровоковане свідомо: адвокат родин героїв

17 травня 2019 року активісти групи С14 знесли паркан, яким було оточено частину алеї Героїв Небесної Сотні задля майбутнього будівництва меморіалу.

Адвокат родин Героїв Небесної Сотні Віталій Титич стверджує, що керівництво Генпрокуратури недостовірно інформувало Національний музей Революції Гідності щодо слідства на алеї. Про це він дав зрозуміти в ефірі телеканалу "UA: Перший". Тема розмови. "Чи буде Національний меморіал Героїв Небесної Сотні". Гості – Дмитро Гузій. експерт Реанімаційний Пакет Реформ - РПР і Віталій Титич, член Адвокантської дорадчої групи, адвокат родин Героїв Небесної Сотні.

"Коли говоримо про прокуратуру, треба розділяти: є Управління спеціальних розслідувань, а є керівництво Генпрокуратури. Горбатюк [начальник управління] з потерпілими, з музеєм узгоджують якісь речі, а в певний момент – у силу певних речей, необхідності створення площадки для певних ідей – поступала команда вище. Музей розумів, що це вирішення всіх питань. Так керівництво Генпрокуратури діяло за вказівкою вище – і музей не мав іншого варіанту, [як братися за підготовку будівництва]", – розповів Віталій Титич.

За словами адвоката, керівники ГПУ із самого початку не забезпечили належної комунікації між своїми працівниками й іншими сторонами, причетними до розслідування злочинів на Майдану. Перш за все йдеться про проведення слідчих експериментів. Тим часом, каже Титич, в Управлінні спецрозслідувань ГПУ, яке веде всі кримінальні провадження щодо подій під час Революції Гідності, разом із працівниками намагаються визначити етапи робіт на секторах алеї та дати музею графік про те, які дії та де можна проводити без шкоди для слідства.

Разом із тим правник стверджує: "Те, що нібито слідчі експерименти не проведено й докази буде знищено, – це узагальнення, яке не зовсім збігається з інтересами кримінального провадження та з вимогами кримінального процесу".

Дивіться відео з 16-ї хвилини. Нижче пропонуємо текстову версію більшої частини ефіру. 

Віталій Титич: Дивно, що через рік після того, як закінчився архітектурний конкурс, починається така конфронтація. Намагаюся встановити причинно-наслідкові зв'язки, бо це виглядає як спланована акція-провокація. “Дерева спілілі, і всьо пропало”, – дають нам сигнал із-за поребрика, і дивним чином меседжі з того боку стали співпадати з меседжами родин, активістів і навіть адвокатів. Це турбує більше за все. Питання так ставиться, мовляв будівництво меморіалу незворотньо зашкодить розслідуванню та притягненню винних до відповідальності. Такий месидж запускається, мусується. Навіть ЗМІ не розбираються. Навіть люди, які беруть у цьому участь. Казати, що слідчі експерименти не проведено, докази буде знищено, – це узагальнення побутового характеру, які не зовсім співпадають з інтересами кримінального провадження та з вимогами кримінального процесу.

Дмитро Гузій: Меморіал не постав за день. Це не чиясь примха. Ще 2014 року було зрозуміло, що треба берегти пам’ять про Майдан. Усі розуміли, що це не буде швидко. Ми розуміємо, що Майдан – не історична випадковість, це елемент історичної спадщини і політичного розвитку країни, тому події Майдану будуть цікаві через 10 і 50 років. Дуже різні групи й покоління, які ще не народилися, щоб розуміли його символічний і історичний зміст. Ось які були передумови, крім самої пам’яті до загиблих, їхніх родин.

Процей тривав не один рік. Навіть внесені зміни до законодавства про те, що обов’язково має бути на відкритому конкурсі визначений проект. Щоб уникнути спірності, суб’єктивності, був залучений професійний організатор конкурсу. Який знається на організації конкурсів. Усе відбувалося прозоро. Сам конкурс завершився в лютому 2018 року. На майдані Незалежності навіть були виставлені всі проекти подані на конкурс. І було рішення конкурсної комісії, яка теж – відповідно до законодавства.

Яким буде музей, було відомо більш як рік тому. Фінансування розпочалося наприкінці травня. Будівництво – це не просто завтра завезти будматеріали. Це велика робота з розробки проектів, техдокументації, узгодження, тендери – багатомісячний процес. І він був розпочатий за графіком, визначеним законодавством, і всі причетні до цього інституції брали участь.

Віталій Титич: Повернуся до вимог кримінального процесу. Слідчий експеримент – це не здобуття доказу. Єдиним доказом слідчого експерименту є його протокол, в якому може бути задокументовано встановлене. Експеримент – це перевірка вже отриманих доказів. Маємо потерпілого, маємо певне відео. Злочин задокументовано на багато професійних і любительських пристроїв. Ці відео надходять і дають можливість уточнити дані. Перші слідчі експерименти були проведені 2014 року. В подальшому – шляхом здобуття доказів або реагуючи на клопотання представників потерпілих – проводилися ті чи інші дії. Відновлювалось і встановлювалося місце загибелі конкретної особи. В подальшому ці експерименти, шляхом моделювання й залучення результатів судово-медичної експертизи за напрямком раневого каналу,встановлюється гіпотетичний сектор, з якого міг завдаватися постріл. І з 2014 року стан покращується набуттям і обробкою нових доказів.

Чому так виникло? Проведення слідчих експериментів перебачає залучення представників різних органів, ніяк між собою не пов’язаних. В комплексному експерименті, в якому задача – встановити не просто місце загибелі, а саме сектор стрільби, там бере участь баліст з КНІСЕ, який підпорядкований Мін’юсту, судмедексперт, який за нашим дебільним законодавством належить до комунального закладу... І це має організувати слідчий Горбатюкового управління. Ніякого впливу цей слідчий на цих осіб не має. Не планує їм графіку, не встановлює їм пріоритети. Більше того – вони втрачають матеріально і в часі, проводячи ці дії.

Завданням керівництва генпрокуратури, про яке ми говорили ще до музею, – організація співпраці цих органів. Вони мали зробити міжвідомчі групи для координації. Розуміючи важливість цього провадження, вони мали це зробити ще 2014 року. Це не просто не виконувалося, а в подальшому й саботувалося.

Сам проект меморіалу я не дуже дивився. Мене як киянина дуже тривожить те, що зараз на Інститутській. Малі архітектрні форми, поставлені без будь-яких дозволів, відображають розуміння та фінансові можливості людей, які хотіли відмітити ці трагічні події. Це їхнє право, але таке саме право громадян України мати це сакральне місце в певному вигляді, який відповідатиме певному консенсусу. Якщо вважати консенсусом відкритий конкурс, в якому брали участь постраждалі та родини загиблих, то цього консенсусу досягнуто.

Дмитро Гузій: Не хочу, щоб апелювали драматичними термінами. Сакральне місце ніколи не належить комусь одному, воно належить суспільству. Суспільство опрацьовує механізми ухвалення рішень. Активна фаза комінікації певної групи виявилася навіть несподіваною для суспільства. Але тут настільки чутливе питання, що навіть нечисленна група, яка привертає увагу, варта того, щоб її почули. Це нормальний процес. Я проти драматизації, мовляв, щось пропало. Нічого, Слава Богу, минулого тижня не трапилося – ні для слідства, ні для меморіалу, ні для суспільства в цілому. Група людей прийшла і попросила музей і Генпрокуратуру пояснити, бо щось, можливо, йде не так. Зараз наступний крок – дати вичерпні відповіді на всі питання. І не забуваймо: в інформаційному полі це виглядає красиво: є активісти, є ГПУ, є музей, адвокати, але всі – ми одне суспільство, Майдан у всіх один, і наша мета – створити дискусію, яка дасть відповідь, як створити музей і меморіал, які найкращим чином донесуть ідею до наступних поколінь. На питання по слідству теж треба чесно і прозоро відповісти.

Я не чув з боку музею якихось планів робити щось під якусь дату. Роботи зупинено. Коли тиждень тому приїхала техніка, був обмін документами з ГПУ. Бачите, робота не проводиться. На мій погляд, захід із повалення паркану був зайвий.

Віталій Титич: Це все [коментує повалення будівельного паркану 17 травня] є результатом заздалегідь зробленої провокації на рівні Генпрокуратури. Цей механізм ми розбирали з Горбатюком.

Ще до створення музею, коли Пошивайло тільки був призначений директором Музею Майдану, ми зустрічалися та обговорювали механізм. Завжди намагалися це робити в Управлінні спецрозслідувань.

"Коли говоримо про прокуратуру, треба розділяти: є Управління спеціальних розслідувань, а є керівництво Генпрокуратури. Горбатюк [начальник управління] з потерпілими, з музеєм узгоджують якісь речі, а в певний момент – у силу певних речей, необхідності створення площадки для певних ідей – поступала команда вище. Музей розумів, що це вирішення всіх питань. Так керівництво Генпрокуратури діяло за вказівкою вище – і музей не мав іншого варіанту, [як братися за підготовку будівництва]. Це державні службовці. Є підписані договори, укладені рік тому. Ніхто не заперечував, усі підтримували, і вони починають виконувати.

Дарія Гірна, ведуча передачі: Чи правильно розумію, що керівництво генпрокуратури зіштовхує музей і Управління спецрозслідувань?

Віталій Титич: Відповідально заявляю: ми розібрали всі ці епізоди. Це провокації. Музей штовхали на це.

Є проблеми і з боку слідства, і з боку потерпілих. Намагаємося визначити сектори і дати музею графік, як і де що робити. Перед тим обговорити доцільність проведення слідчих експериментів. Безперечно – кримінальне провадження є повним, коли зроблено все, що можливо. Але доцільність і ефективність, а головне, співвідношення певних дій зі знищенням ідеї музеєфікації теж треба усвідомлювати.

Дмитро Гузій: Бачимо різні думки. Дуже добре, що люди цим переймаються. Не було проблеми паркану. Його секції при потребі переносилися. Це робочі моменти. І дякую, що пан Віталій закцентував, що не йдеться про наявність або відсутність доказу, без якого слідство неможливе.